Перед ним лежали два доведення, яких він ніколи раніше не писав. Однак тепер він бачив не лише складність завдань. Він бачив причину, через яку цей іспит опинився в нього на парті.
І разом зі страхом у ньому з’явилося інше відчуття. Спокійне, майже холодне бажання довести роботу до кінця. Одинадцяте завдання займало майже пів сторінки.
Потрібно було дослідити множину остач за модулем простого числа й довести, за яких умов задана операція зберігає структуру. Микола прочитав формулювання двічі. Спершу воно здалося йому громіздким, майже навмисне перевантаженим.
Потім він відкинув зайві слова й побачив знайому ідею. Треба було не перебирати варіанти, а показати закономірність. Він записав означення, виокремив дві ключові властивості й почав будувати доведення від супротивного.
Почерк став дрібнішим. Час минав швидко, але тривога вже не заважала думати. Навпаки, вона зробила його уважнішим.
Він перевіряв кожен рядок, ніби розумів, що зараз оцінюється не лише математика, а і його право бути почутим. Біля дошки Оксана Петрівна перестала відкривати журнал. Вона сиділа рівно, поклавши обидві руки на стіл.
Час від часу її погляд ковзав до синьої теки. Володимир Іванович відійшов від стіни й став ближче до дверей. Після запитання Дмитра він уже не виглядав союзником, упевненим у заздалегідь відомому результаті.
Тепер він нагадував людину, яка вперше замислилася, що його присутність можуть витлумачити не як спостереження, а як участь. Телефон у його нагрудній кишені кілька разів завібрував, але він не відповів. Кравченко згадував учорашню розмову з Мельник.
Вона просила його прийти й зафіксувати об’єктивну картину. Тоді ці слова здалися розумними. Тепер вони звучали інакше.
У коридорі Петро Михайлович отримав відповідь від Людмили Андріївни. Вона написала, що вже виїхала з центру міста й просила нічого не чіпати до її приїзду. Ткаченко надіслав фотографію затвердженого шкільного варіанта й додав, що в Бондаренка інший документ, схожий на внутрішню діагностику.
Потім він підійшов до секретарки директора й попросив перевірити, чи реєструвалися в школі сторонні екзаменаційні матеріали. Секретарка переглянула журнал вхідних документів і похитала головою. Жодних діагностик з університету школа офіційно не отримувала.
Цей простий факт перетворював дивину на серйозну проблему. Мельник не просто вибрала складніше завдання. Вона використала матеріал, якого офіційно в школі не існувало.
Микола закінчив доведення в одинадцятому завданні й поставив крапку. Залишалося останнє завдання — довести, що будь-яка скінченна група простого порядку є циклічною. Він знав формулювання, але ніколи не виводив його самостійно.
Перші дві хвилини минули марно. Він записав початок, закреслив, знову подивився на умову, у голові плуталися означення. З коридору долинув знайомий звук м’якого взуття по лінолеуму.
Потім голос секретарки. Микола не розібрав слів, але відразу зрозумів, хто прийшов. Його мати ходила саме так після нічного чергування, трохи обережно, ніби берегла втомлені ноги.
Мельник запросила Наталію заздалегідь. Напередодні вона зателефонувала їй до лікарні й повідомила, що в сина можуть виникнути серйозні проблеми з підсумковою атестацією. Вона не сказала про інший варіант і не пояснила, що саме збирається зробити.
Лише попросила прийти до завершення іспиту, щоб бути присутньою при важливій розмові. Наталія закінчила зміну, не переодягаючись, сіла в автобус і приїхала до школи. Тепер вона стояла біля дверей у блакитній медичній формі з курткою в руці й утомленим обличчям.
Крізь вузьке скло вона побачила сина за останньою партою й Мельник, яка сиділа перед ним, мов голова комісії. «Можна зайти?» — тихо запитала Наталія. Володимир Іванович відчинив двері не відразу.
«Іспит іще триває. Зачекайте кілька хвилин». «Мені сказали прийти саме зараз».
Кравченко подивився на Мельник. Та ледь помітно кивнула. Наталія зайшла й залишилася біля дверей.
Учні повернули голови. Мельник не зробила їм зауваження. Їй було важливо, щоб мати Миколи побачила завершення роботи й подальшу перевірку.
Вона все ще сподівалася повернути ситуацію до первісного сценарію. Складний тест, низький результат, мовчазна згода родини на переведення. Присутність матері на мить позбавила Миколу зосередженості.
Він уявив, як вона всю ніч міняла пов’язки, міряла тиск, допомагала важким пацієнтам, а вранці замість сну приїхала вислуховувати звинувачення. Йому стало соромно, хоча соромитися не було чого. Саме на це й розраховувала Мельник.
Вона хотіла, щоб він відчував себе причиною материнської втоми й чужого невдоволення. Микола стиснув олівець. Потім згадав батьків запис.
«Не приймай провину лише тому, що її вимовили впевнено». Він знову подивився на останню задачу. Порядок групи — просте число…
