Завуч кашлянув і промовив: «Продовжуємо іспит. Усі процедурні питання буде розглянуто після завершення».
Його фраза мала заспокоїти клас, але викликала протилежний ефект. Слово «процедурні» означало, що питання справді існує. Віка помітила, як Мельник кинула на Кравченка різкий погляд.
Доти вони діяли як одна сторона. Тепер між ними вперше з’явилася маленька тріщина. Микола дійшов до десятого завдання.
Інтеграл був захований за складною заміною, але розв’язання зайняло лише кілька рядків. Залишалися два останні пункти. На одинадцятій сторінці він побачив унизу примітку, надруковану дрібним курсивом.
Прохідний результат для участі в літній університетській програмі — 90%. Нижче стояв реєстраційний код і вказівка, що робота підлягає офіційній перевірці за наявності даних учасника. Микола перечитав примітку.
Потім подивився на першу сторінку, де Мельник власноруч вписала його прізвище, ім’я, дату народження й номер школи. Вона хотіла отримати документ із низьким балом, який можна було б долучити до рішення про переведення. Але, заповнюючи бланк, вона перетворила пастку на офіційне свідчення його результату.
Він підвів очі на вчительку. Вона сиділа за столом, намагаючись зберігати колишній вираз обличчя. Микола вперше зрозумів.
Мельник боїться не того, що він розв’яже кілька складних задач. Вона боїться, що роботу визнають справжньою. До кінця залишалося 22 хвилини…
