Перші чотири хвилини Микола не писав. Він сидів нерухомо, водячи очима по сторінках. У класі вже чувся швидкий шурхіт олівців, але він не квапився.
Батько колись учив його спершу бачити не окремі приклади, а будову всієї роботи. Де автор перевіряє знання, де терпіння, а де здатність помітити пастку. Микола прочитав усі 12 завдань.
Спочатку стояли границі й похідні, далі — ряди, матриці й задачі на просторові вектори. Останні сторінки були присвячені теорії чисел і доведенням, яких вони в школі майже не торкалися. Це справді була університетська діагностика, розрахована не на дев’ятикласника, а на людину, яка вже впевнено пройшла базовий курс вищої математики.
На другій сторінці він помітив першу дивину. У четвертому завданні потрібно було знайти обернену матрицю й застосувати її до заданого вектора. Микола двічі перевірив елементи.
У другому рядку бракувало знака «мінус». У надрукованому вигляді визначник обертався на нуль, і матриця не мала оберненої. Якщо ж відновити пропущений знак, задача розв’язувалася чисто й без суперечностей…
