— Кіро… Що це було? Що взагалі відбувається? Те, що Марк сказав про банкрутство… це правда?
Я дивилася вперед, на червоні вогні машин попереду нас.
— Так, тату. Правда. Вони майже довели план до кінця. Останній удар мав статися сьогодні. Шлюб став би для них фінальною точкою. Через наше об’єднання вони отримали б контроль, а потім виштовхнули б тебе з власної компанії, залишивши борги, порожні рахунки й зруйновану репутацію.
Батько так сильно стиснув кермо, що пальці побіліли.
— Я вірив Олегові. Ми стільки років були поруч. Я вважав його другом.
— У таких людей немає друзів, тату. Лише корисні люди. Поки ти був потрібен — він усміхався. Коли перестав бути вигідним — вирішив забрати все.
Світлофор змінився. Машина рушила далі, але напруга не послабшала.
— Може, ти вчинила надто різко? — тихо спитав батько. — Гості, скандал, публікації… Вони тепер остаточно нас доб’ють. У них гроші, зв’язки, юристи. А в нас що?
Я чекала на ці слова. У його голосі звучало не просто потрясіння. Там була майже готовність прийняти поразку. Саме цього я не могла допустити.
— Тату, подивися на мене.
Він на секунду повернув голову, але відразу знову втупився в дорогу.
— Вони спробували знищити нас, але припустилися помилки. Пам’ятаєш, місяць тому ти казав, що фінансовий директор, Гордєєв, почав поводитися дивно? Уникав зустрічей, нервував, плутався в поясненнях.
Батько повільно кивнув.
— А потім раптово звільнився. Сказав, що мусить терміново поїхати до хворої родички.
— Він нікуди не поїхав. Він прийшов до мене. Велицькі його шантажували. Змушували підробляти звіти й передавати закриту інформацію. Але зламати його до кінця не змогли. Він приніс мені документи, копії листування, схеми, все, що встиг зберегти. Він хотів зникнути, але ми з Данилом Орловим переконали його дати свідчення. Зараз він у безпечному місці.
Батько різко звернув на узбіччя й загальмував. Повернувшись до мене, він дивився широко розплющеними очима.
— Данило? Наш юрист? Ти знала про все цілий місяць і мовчала? А весілля…
