— Ти говориш так, ніби народилася тут, — сказав він тихо. — Але ти прийшла здалеку й не зобов’язана вмирати за наші гріхи.
— Я не зобов’язана вмирати ні за чиї гріхи, — відповіла я. — Але якщо вже опинилася у твоєму домі, то хочу жити тут не затворницею і не портретом.
Я підняла флакон. Світло з маленького вікна пройшло крізь мутне скло. Усередині ліниво перекочувалася темна рідина.
— Це доказ. Може, не повний, але початок. Якщо лікар перевірить його, якщо ми знайдемо такі самі сліди біля колодязів, якщо побачимо, хто торкається кришок, у нас буде ланцюг доказів. А ланцюгів бояться ті, в кого руки в бруді.
— А ти не боїшся? — запитав він.
— Боюся. Але ще більше боюся безглуздої смерті.
Він довго дивився на мене, ніби вдивлявся в глибокий колодязь, перевіряючи, чи чиста вода. Потім налив рідину в чаші. Я не ворухнулася.
— Це чиста вода, — сказав він. — Із гірського джерела. Я сам привіз.
— Тоді почни з себе, — промовила я. — Випий першим.
По його губах ковзнула тінь усмішки. Він підняв чашу, випив залпом і лише потім підсунув другу мені. Вода була прохолодна, свіжа, без присмаку небезпеки. Спазм, що стискав груди, почав відступати.
— Аліно, — сказав він після паузи. — Ти була там, де наживають ворогів. Тебе могли бачити. Твої кроки — як білі сліди на чорному піску. Їх помітять.
— Уже помітили, — кивнула я. — У галереї був Малік.
У Рашиді ніби щось обірвалося. Прокинувся звір, який давно сидів на ланцюгу.
— Він торкався тебе? — голос чоловіка став низьким і небезпечним.
— Ні. Лише говорив. Але цього вистачило, щоб зрозуміти: він нічого не боїться.
— Боїться, — тихо сказав Рашид. — Просто вдає, що сміливий. Він боїться світла.
— Отже, виведемо його на світло, — сказала я. — І влаштуємо пастку.
Слово зависло між нами. Мені самій стало не по собі від власної рішучості. Я не була ні воїном, ні політиком. Але тиша західного крила вимагала дій.
— Я слухаю, — сказав Рашид. Він вимовив це так, ніби давно чекав, коли в його домі з’явиться слово «ми».
— По-перше, вода. Попроси лікаря, якому довіряєш, таємно взяти проби з усіх посудин і колодязів. Під виглядом звичайної перевірки. Нехай заздалегідь підготує чисті кришки й непомітно замінить ті, що стоять найближче до жіночих покоїв.
— У мене є така людина, — кивнув Рашид. — Він відданий мені й не ставитиме зайвих запитань.
— По-друге, потрібен невидимий дозор біля західного крила. Не загальна варта, а твої особисті люди. Нехай стежать за кожним, хто підходить до дверей і до підземного ходу. Особливо вночі…
