Тетяна купила цуценя в жінки, яка плакала, проте зміна дому не позбавила Рижика туги за колишньою родиною

— Виходь, Рижику, — сказала Тетяна дуже втомленим голосом.

Цуценя не рушило з місця. Воно дужче втиснулося в куток коробки й дрібно затремтіло. Тетяна важко зітхнула. Вона пройшла на кухню, відчинила шафку, знайшла невелику пластикову миску й налила туди чистої води. Потім повернулася до передпокою, опустилася навколішки й поставила воду просто перед коробкою. Рижик обережно понюхав воду, але пити не став. Він і далі дивився на неї наляканими очима.

Перша ніч виявилася важким випробуванням для них обох. Тетяна постелила цуценяті старий махровий рушник біля теплої батареї у вітальні. Вона щиро сподівалася, що фізичне тепло допоможе йому заспокоїтися. Сама вона прийняла гарячий душ, випила склянку води й лягла в ліжко. Але заснути їй ніяк не вдавалося.

Рижик блукав темною квартирою всю ніч. Його маленькі гострі кігтики ритмічно цокали по гладкому ламінату. Цок, цок, цок. Цей звук розносився порожніми кімнатами. Він звучав, мов гучне цокання велетенського годинника.

Час від часу цуценя зупинялося біля важких вхідних дверей, сідало на холодну підлогу й дуже жалібно скиглило. Воно чекало. Воно уважно прислухалося до звуків на сходовому майданчику, сподіваючись уловити знайомий шум кроків. Тетяна кілька разів вставала з ліжка, виходила в темний коридор і гладила його по маленькій голівці.

— Тебе ніхто не забере сьогодні, малюче, — шепотіла вона, погладжуючи його густу чорно-руду шерсть. — Тобі доведеться звикнути до цього місця.

Та Рижик зовсім не хотів звикати. Рано-вранці Тетяна зварила вівсяну кашу без солі й цукру. Вона старанно остудила її та поклала в чисту миску цуценяти. Рижик підійшов, коротко понюхав їжу, відвернувся й знову пішов просто до вхідних дверей. Він ліг на килимок для взуття, поклав голову на передні лапи й заплющив очі. Він категорично відмовлявся їсти.

Тетяні потрібно було терміново повертатися до клінічної лікарні. Її законна відпустка починалася лише за цілий тиждень. Вона залишила цуценяті воду, миску з кашею та кілька своїх старих капців для гри. Замикаючи за собою дверні замки, вона відчувала неприємний тягар у грудях. Уперше за багато довгих років вона залишала вдома когось живого й беззахисного.

Наступні кілька днів перетворилися на справжній хаотичний марафон. Ідеальний стерильний порядок у квартирі Тетяни зник назавжди. Рижик виявився дуже активним і неспокійним цуценям у ті рідкісні миті, коли не спав біля дверей. Він гриз дерев’яні ніжки стільців на кухні. Він методично розкидав взуття Тетяни по всьому довгому коридору. Він кілька разів сходив у туалет просто на дорогий світлий килим у центрі вітальні.

Тетяна поверталася додому після важких хірургічних операцій, утомлена й морально виснажена, і мовчки бралася мити підлогу. Вона вголос лаялася, тяжко зітхала, збирала дрібне сміття, але, дивна річ, жодного разу не пошкодувала про своє раптове рішення. Коли вона зовсім без сил сідала на м’який диван, Рижик тихо підходив до неї. Він сідав зовсім поруч, дивився на неї своїми великими карими очима й незграбно клав передні лапи їй на коліна.

У ці тихі миті Тетяна відчувала дивне тепло, якого їй так бракувало в її холодному житті. Вона повільно гладила його по спині, а він лизав її руки своїм теплим шорстким язиком. Її порожня квартира повільно, але невпинно наповнювалася справжнім життям.

Однак головна проблема з їжею залишалася невирішеною. Рижик їв катастрофічно мало. Він клював їжу, наче маленька слабка пташка, і постійно худнув. Його ребра стали виразно помітні під шерстю. Тетяна спеціально купувала дорогий ветеринарний корм, варила свіжу курятину, пробувала давати йому теплий м’ясний бульйон. Ніщо не допомагало виправити становище.

Цуценя залишалося млявим і сумним. Більшість часу воно вперто лежало біля вхідних дверей, наче маленький вірний вартовий на важливому посту. Тетяна, як досвідчена лікарка, чудово розуміла справжню причину такого стану. Це була не інфекція чи фізична хвороба. Це була глибока психологічна туга. Рижик відчайдушно сумував за своїми першими господарями. Він сумував за запахом і голосом старенької Ірини.