Свекруха заявила, що їй начхати на день народження Іри, і зажадала їжі, а потім до будинку прийшла сусідка

Уночі Іра не спала. Не від тривоги, а від того самого відчуття, що було вранці. Наче всередині щось перебудувалося, клацнуло, як переводять стрілку на залізничних коліях. Потяг рушив в інший бік. Назад уже не повернеш.

Вона лежала й дивилася в стелю, на ту саму тріщину від кута до центру. Думала про те, що, коли все скінчиться, вона все-таки дізнається, як її правильно зашпаровують. Не тому, що в неї тут буде житло, а просто тому, що їй цікаво, як влаштовані речі.

Максим спав на дивані у вітальні з власної ініціативи, без жодних прохань із її боку. Іра чула, як він пішов туди близько опівночі.

О третій ночі вона встала, пройшла на кухню, налила собі води, постояла біля темного вікна. На подвір’ї було тихо, горів лише один ліхтар біля дитячого майданчика, і в його світлі було видно, як від нічного вітру гойдаються голі гілки.

Вона дістала телефон і відкрила банківський застосунок. Виписка за останні три роки. Вона повільно гортала екран, вдивляючись у дати. Ось переказ у рахунок першого внеску — два мільйони чотириста вісімдесят тисяч. Ось надходження її зарплати. Ось щомісячні перекази на спільні витрати: продукти, комунальні послуги, господарство.

Вона зберегла ці виписки в папку на телефоні, продублювала на пошту, потім відкрила фотографії, знайшла знімки, які зробила три місяці тому просто так, без причини. В один із тих днів, коли Світлана була особливо галасливою.

Розбита рамка на полиці — свекруха зачепила й не сказала. Ірина улюблена чашка зі щербиною — теж мовчки. Фартух, якого потім не виявилося в шафі. Тепер вона знала, де фартух. Усе це було в папці. Дати, знімки, листування.

Іра поставила телефон заряджатися, випила води, повернулася до кімнати, лягла, заплющила очі й уперше за довгий час заснула легко, майже відразу.

Уранці вона прокинулася раніше за всіх. Був початок сьомої. Тихо одяглася, вийшла на кухню, зварила справжню каву в маленькій турці, яку Світлана називала гіркотою й не пила. Вийшла з горнятком на балкон.

Квітневий ранок був іще холодним. Віддих ішов парою, долоні грілися об гаряче горнятко. Але сонце вже піднялося над дахами, і його було багато. Те яскраве, ненаситне весняне сонце, яке поспішає надолужити зиму.

Іра пила каву й слухала, як прокидається подвір’я. Машина у дворі. Чиїсь кроки на сходах. Голоси. Двоє чоловіків унизу про щось сперечаються, потім розходяться. Звичайний ранок, тільки вона сама вже була іншою.

Вона думала про те, що сьогодні неділя й нотаріус не працює. Отже, з Максимом — завтра. Вона думала про те, що треба зателефонувати на роботу й попередити, що в понеділок прийде трохи пізніше. Спершу до Оксани. Думала про те, що треба знайти рієлтора й дізнатися, скільки коштує орендувати однокімнатну квартиру в її районі. Жити в батьків вона не хотіла. Це був не їхній тягар.

Вона думала про своє життя, не про те, яке прожила, а про те, яке буде. Буде робота, робота, яку вона любить, яка їй добре вдається. Будуть пацієнти, буде маленька квартира, де кожна річ стоятиме там, куди вона її поставить. Буде тиша, коли вона захоче тиші. Будуть гості, коли вона захоче гостей. Це було небагато, але це було її.

Двері балкона відчинилися. Максим вийшов у майці. Зябко обхопивши себе руками, без кави, подивився на неї.

— Давно встала?

— Приблизно годину тому.

Він постояв поруч, дивлячись на подвір’я.

— Іро, я думав уночі, — сказав він. — Щодо квартири я згоден, як ти кажеш, без суду.

Іра кивнула.

— Добре.

— Мені просто потрібен час, щоб узяти кредит на викуп твоєї частки, місяці два-три.

— Домовимося про це в нотаріуса, внесемо до угоди.

Він знову помовчав, потім сказав тихо, майже сам до себе:

— Я не думав, що все так. Я думав, ти звикнеш, що мама з часом заспокоїться, що саме мине.

— Саме не минає, — сказала Іра. — Ніщо погане, ніщо хороше — усе робиться.

Він кивнув, постояв іще хвилину й повернувся до квартири.

Іра допила каву, подивилася на сонце, яке вже високо піднялося над дахами. День обіцяв бути хорошим.