Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Шестирічний хлопчик попросив знахарку врятувати маму з колодязя, але заборонив кликати батька

Частина 8 з 18

— Толю заберіть. Від нього заберіть, тоді кому завгодно все розповім: під присягою, у суді, по телевізору. Тільки спершу хлопчика. Інакше я нічого не скажу. Хоч ріжте, — сказала Наташа.

Вона вклала латунний кружечок у долоню Раїси Леонідівни й стулила її пальці.

— Візьміть. Сховайте, він щодня сюди заглядає, — сказала Наташа.

З палати Раїса Леонідівна вийшла з відром. На сходах її довелося посадити на підвіконня. Маринка принесла води.

— Газ, — сказав Артем, не давши Раїсі Леонідівні заговорити. Він підвів голову від старої мотопомпи й поворухнув розсіченою шрамом бровою.

Вона розшукала його наступного дня, у дворі за пожежною частиною. Він порався з насосом.

— Що?

— Спритно ви свічку загасили. Смикнули — і готово. Я ж тридцять років людей із ям витягаю, мені на пляшку глянути досить. Вона вдарилася об стіну з того боку, де ніякого вітру бути не могло. — Він витер руки ганчір’ям. — Навіщо ви чоловіка до неї не пустили? Жінка внизу помирала.

Раїса Леонідівна опустилася на перевернутий ящик. Почала з ромашки, якою колись напоїла Ольгу, і розповіла все. Артем слухав до кінця, жодного разу не втрутившись. Коли вона замовкла, він іще довго розглядав мотопомпу.

— А вам він хто?

— Чоловіка мого врятував. Дах мені перекрив.

— Це я почув. Інше хочу зрозуміти. Коли Наташу підіймав, вона біля самого вуха в мене дихала. Майже без слів, тільки «не чоловікові». Два слова. Може, і приверзлося, не ручаюся. А потім чоловік підійшов: чи не знайшов я там іще чогось. — Артем устав. — О восьмій у мене зміна закінчується. Ліхтар свій візьму. Ви дорогу покажете, щоб повз село пройти, нікому на очі не потрапити?

На висілки вони дісталися до 21:30. Машину брати не стали, пройшли садом. Сталевий лист залишався відкинутим, а над проваллям натягнули сітку, обведену червоною стрічкою. Артем закріпив якір у корені бузку й спустився тросом так тихо, що метал жодного разу не дзенькнув.

Нагорі Раїса Леонідівна залишилася сама. Навколо було зовсім темно, шуміли яблуні. У кишені лежав телефон, поруч була мотузка Павла Сергійовича — вона прихопила її про всяк випадок. Поки Артем працював унизу, вона перебирала подумки молитви: знайомі з дитинства й ті, яких знати не годилося.

Через двадцять хвилин він вибрався, сів просто на траву й без слів подав їй свій телефон.

Біле різке світло вихоплювало на фотографії мокрий камінь. По ньому криво, як пишуть наосліп, ішли глибоко прорізані літери: «Ольга». Хтось дряпав твердим предметом, імовірно пряжкою або застібкою. Після імені тяглися сім рисочок; від сьомої залишився лише короткий початий надріз.

— Давно зроблено, — сказав Артем. — Скільки років, не визначу, але всередині вже наліт. Тіла немає. Увесь мул штирем пройшов, до самого каменю. Ані кісточки. Немає там нікого, і не було, кажу вам. Іще слід знайшов, вище полиці. Іржавий, старий. У шов забивали шахтарський клин — не рятувальний, не альпіністський. Такі тільки в старих зустрічав. Спускався туди вже хтось.

— І підіймав, — сказала Раїса Леонідівна.

Наступного дня фотографії повезли до обласного центру. У слідчому відділі їх прийняла Катерина Лісовська, огрядна спокійна жінка середніх літ. Із сумки в неї тяглася сіра нитка; поки відвідувачі говорили, спиці безупинно рухалися над шкарпеткою. Вона слухала, не відриваючись від роботи.

Знімки Лісовська все ж роздивилася. Покрутила жовтий кружечок, повернула його разом із телефоном і тільки після цього дов’язала ряд.

— Дивіться, з чим ви прийшли. Потерпіла стверджує, що сама впала. Дитина нічого не говорить. Записку зникла написала власноруч, це підтвердив почеркознавець. Ім’я могла видряпати школярка. Для слідства поки нічого немає. Якби знайшлася Ольга — хоч жива, хоч мертва, — тоді розмова була б інша. — Вона перевернула шкарпетку. — Але я люблю, щоб у шкарпетки п’ята була. Огляд призначу, офіційно. Людину пришлю. Тільки через тиждень: людей немає, одразу попереджаю. А ви вже подбайте, щоб за цей тиждень ваш колодязь нікуди не подівся.

Що саме могло з ним статися, Раїса Леонідівна зрозуміла в середу.

Уранці під вікнами прогуркотіли два самоскиди. Щебінь із кар’єру був насипаний вище бортів; обидві машини звернули до саду. Каша залишилася на плиті. Раїса Леонідівна схопила кухонну табуретку й рушила слідом колією — так швидко вона не ходила вже років десять…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

1

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
ВалентинаУкраїна

Страшна розповідь , невже людина може так вчинити ?

Усі обговорення

Ще з рубрики «Герої»

Усі історії рубрики