Життя без прикрасІсторія була сумна. І я розуміла побоювання родини. Але мене засмучувало інше.
Схоже, для них я від початку була в категорії «потенційна проблема». Із кухні долинали приглушені голоси. Богдан щось пояснював мамі.
Вона відповідала різко, але тихо. Я напружено прислухалася, але розібрати слів не могла.
— А ви в синові не сумніваєтеся? — запитала я Павла Івановича. — Я маю на увазі його здатність обирати людей.
Він усміхнувся.
— Богдан хороший хлопець. Можливо, надто довірливий. Він завжди бачить у людях лише хороше.
— А це погано?
— Непогано, але небезпечно в нашому світі.
Розмова на кухні ставала дедалі напруженішою. Я почула, як Лариса Михайлівна підвищила голос.
— Ти подивися на неї. Що вона із себе являє? 40 тисяч зарплата, технікум, батьки з глибинки.
— Мам, до чого тут це? — відповідав Богдан. — Я її люблю.
— Любов? Це прекрасно, синочку. А на що житимете? На одну твою зарплату. А коли діти з’являться? Вона ж явно не з тих, хто приноситиме в сім’ю хоч якісь гроші.
Мені стало гидко. Павло Іванович знітився, явно розуміючи, що я все чую.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.