Життя без прикрасМи говорили про це з Богданом не раз. Обоє хотіли сім’ю, але не одразу. Спершу хотілося пожити для себе.
— Звісно, — відповіла я. — Але не в перший же рік. Хочеться спочатку міцно стати на ноги.
— Правильно, — несподівано підтримав Павло Іванович. — Сім’я — це відповідальність.
Але Лариса Михайлівна, вочевидь, уже склала про мене свою думку. Вона стала помітно холоднішою, відповідала односкладово, а потім і зовсім переключилася на сина, обговорюючи якісь сімейні справи. Наче мене тут і не було. Богдан відчував незручність.
Він намагався залучити мене до розмови, але його мама вперто ігнорувала будь-які мої репліки. Наприкінці вечері жінка встала з-за столу.
— Богданчику, допоможи мені на кухні посуд прибрати.
Я залишилася наодинці з Павлом Івановичем. Він налив собі чаю й уважно подивився на мене.
— Не ображайтеся на Ларису. Вона просто дуже переживає за синів.
— Я розумію, — відповіла я щиро. — Будь-яка мати хоче для дитини найкращого.
— Саме так. Після історії з Денисом вона стала дуже обережною. — Чоловік зітхнув. — Його дружина здавалася такою милою дівчиною.
— А потім?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.