— Не варто. — Я встала. — Я й так усе зрозуміла.
— Ксеніє, не беріть близько до серця.
— А як інакше це сприймати? — Я взяла сумочку. — Вибачте, але я піду.
У цей момент із кухні долинув гучний стукіт. Богдан вискочив звідти розчервонілий і скуйовджений.
— Ксюша, зачекай.
— Не варто. — Я попрямувала до виходу.
— Що сталося? — Лариса Михайлівна вийшла слідом, витираючи руки рушником, але в її голосі не було ані краплі співчуття. — Ми ж іще не закінчили розмову.
— Ми вже все обговорили. — Я повернулася до неї. — І я зрозуміла ваше ставлення до мене.
— Яке ставлення? Я просто хочу зрозуміти, що за людина претендує на роль дружини мого сина.
— Претендує? — Я відчула, як усередині закипає злість. — Перепрошую, але я ні на що не претендую. Ми з Богданом просто любимо одне одного.
— Любов, любов. — Жінка недбало махнула рукою. — А далі що? Він гаруватиме, щоб утримувати вас обох, а ти сидітимеш удома й народжуватимеш дітей. Або працюватимеш за свої жалюгідні 40 тисяч.
— Мамо… — спробував втрутитися Богдан.
— Не мамкай мені, — відрізала вона…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
