Саме з Мироном зв’язок став особливо помітним. Спочатку батьки думали, що їм лише здається: птах просто звик до дитячих рухів, до знайомого голосу, до одного й того самого подвір’я. Але невдовзі стало важко пояснювати все випадковістю. Варто було хлопчикові вийти надвір, як Клим майже одразу з’являвся поруч. Він міг сидіти на гілці, на краю сараю, на паркані, ніби заздалегідь стежив за дверима й чекав, коли вони відчиняться.
Мирон радів йому спокійно, без гучних вигуків, бо вже знав: різкий шум може налякати. Він підводив голову, усміхався й говорив щось просте, зрозуміле тільки їм двом за настроєм, а не за словами. Клим відповідав нахилом голови, переступав лапками, іноді тихо каркав, ніби підтверджував свою присутність.
Коли Мирон вовтузився в пісочниці, Клим часто вмощувався неподалік. Пісок пересипався між дитячими пальцями, машинки прокладали маленькі дороги, а ворон уважно стежив за кожним рухом. Потім він раптом відлітав на кілька кроків, підбирав дзьобом камінчик і приносив його назад. Іноді камінь падав не туди, заважав машинці й викликав у хлопчика сміх. Але поступово це стало їхньою спільною грою. У ній не було правил, зате було дивне взаєморозуміння: хлопчик будував, птах приносив, і обидва, здавалося, сприймали цей порядок як щось само собою зрозуміле.
Клим приносив камінчики знову й знову, складав їх поруч із пісочними вежами, ніби брав участь у будівництві нарівні з дитиною. Батьки дивилися на це з вікна або з подвір’я, не знаючи, чому дивуватися більше: кмітливості птаха чи його терплячості. Здавалося, він не просто тягав зручні предмети, а й справді намагався бути частиною того, що відбувалося. Для сусідів ця картина стала майже неймовірною. Люди зупинялися біля паркану, перезиралися, говорили пошепки, але Клим не відлітав, доки поруч залишався Мирон.
Особливо вражала довіра. Дикі ворони зазвичай тримаються обережно, уважно стежать за кожним рухом людини й не дозволяють наближатися без потреби. Клим теж не був безрозсудним. З іншими людьми він міг відступити, злетіти або сісти вище. Але поруч із Мироном поводився інакше. Хлопчик міг повільно простягнути руку, і птах дозволяв торкнутися пір’я…
