Життя без прикрасЦієї осені все зірвалося за якихось два дні. Я й досі не можу пояснити, як саме. Із тим чоловіком ми були трохи знайомі по роботі: перетиналися в офісі, віталися, іноді обмінювалися кількома фразами. Ніякої великої історії до цього не було. Мені здавалося, що я просто дозволю собі легкий флірт, усмішку, кілька повідомлень — і на цьому зупинюся.
Але листування раптом стало надто живим, надто влучним, ніби хтось повернув ключ у замку, про існування якого я давно забула. За дві доби мене винесло з усталеного життя. Я сама зізналася йому, що мене тягне з неможливою силою. Сказала, що заміжня, що в мене двоє дітей, хоча він і так усе це знав. Сказала, що розумію, наскільки це неправильно, але не можу змусити себе відійти.
Я дивилася на власні повідомлення й не впізнавала себе. Ніби писала не я — правильна дружина, мати, жінка, яка десять років трималася за шлюб, — а якась інша, голодна до дотику, до уваги, до того, щоб її нарешті захотіли не між іншим. Річ була не просто в сексі. За бажання охочих знайшлося б достатньо. Але саме він зачепив у мені щось глибше, якусь потаємну струну, якої я сама боялася торкнутися.
Уперше я не змогла перейти межу. Ми обоє були збуджені, усе йшло до того, після чого назад уже не повертаються, але я зупинилася. Попросила вибачення, сказала, що мені треба подумати. І дивно: він не став тиснути. Зрозумів, підтримав, навіть сказав, що поважає мою спробу зберегти хоч якісь моральні межі. Від цього мені стало ще страшніше, бо поруч із ним я почувалася не брудною, а живою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних. Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.