Після загибелі сина я виховувала трьох онуків, але в його порожньому будинку зустріла підлітка

Окремо зберігалися записи зустрічей, у яких брав участь сам Максим. Кирило вибрав найпізніший, і я почула сина:

— Тимофію, питаю востаннє: чим займається «БАЛ-сервіс»? За чотирнадцять місяців ми перерахували туди три мільйони п’ятсот шістдесят тисяч. Що вони зробили за ці гроші? На об’єктах про них ніхто не знає.

Я вчепилася в край столу. Звичайний голос, живий, трохи втомлений — наче Максим розмовляв телефоном за стіною. Анна відразу взяла мене за руку й міцно стиснула пальці.

— Максиме, ти сам собі все вигадав, — озвався інший голос, спокійний, але роздратований. — Консультували нас, фахівців залучали. Робочі витрати.

— У консультантів замість контори пустир. Я сам туди їздив, Тимофію.

Декілька секунд запис мовчав. Потім Дубровський заговорив інакше:

— Думаєш, живеш за правилами, і тебе ніхто не зачепить? Ти хоч уявляєш, скільком людям заважаєш? Облиш це. Краще про родину подумай.

— Це погроза?

— Порада. Ти навіть про власний будинок далеко не все знаєш.

Запис обірвався. Я трохи посиділа, вирівнюючи дихання, потім обійняла Анну за плечі.

— Ходімо, хороша моя. Тобі вранці вставати.

Вона пішла зі мною. Біля ліжка запитала:

— Бабусю, усе ж буде добре?

— Буде, Аннусю. Засинай.

Я поправила ковдру й поцілувала її в чоло. Голос звучав упевнено, тільки самій цій упевненості взятися було нізвідки.

Повернувшись, я побачила Кирила таким самим блідим перед ноутбуком.

— Бабусю, дивися. Тато залишив відомості про власників «БАЛ-сервісу».

Я надягла окуляри. У документі значився Тимофій Дубровський, нижче — другий співвласник, частка сорок відсотків. Богдан Аркадійович Лісовський.

Я перечитала ім’я. Чоловік Світлани. Зовсім недавно він стояв із майстром біля дверей і намагався зазирнути мені через плече. Богдан Аркадійович Лісовський — БАЛ. Фірму навіть назвали за його ініціалами.

Згадалася записка про людину з родини. Богдан не обмежувався передаванням відомостей: разом із Тимофієм володів фірмою, куди переказували гроші сина. Тепер я інакше згадувала нову машину Світлани, торішню поїздку, кухню, яку вона докладно показувала мені на дні народження Ліди. Тоді я раділа за неї: добре люди влаштувалися.

Залишалося незрозумілим, чи знала Світлана, чи її теж обманювали. Переді мною постала вона на весіллі Зінаїди: синя сукня, сльози, обійми із сестрою. Важко повірити, що ця жінка свідомо допомагає відібрати будинок у її дітей. І все ж саме вона квапила з продажем і домагалася, щоб дітей передали їй. Через дружину Богдан тоді зміг би впливати на долю всієї спадщини — будинку, частки в компанії, усього, що залишив Максим.

— Кириле, вранці треба зробити копії й відвезти Степанові Григоровичу.

Він подивився на мене.

— Краще зараз скопіюймо.

Відкладати ми не стали: зберегли все в трьох різних місцях.

У задніх дверях було вирізане скло. Я помітила це наступного дня після обіду, коли приїхала до будинку Максима забрати решту Кирилових речей. У кімнатах валялися подушки й купи одягу, з висунутих шухляд усе витрусили на підлогу. Дісталися до кожної шафи, а в кабінеті повалили стелаж.

Старого ноутбука я не знайшла. Разом із паперами зникла синя папка з результатом дослідження ДНК Кирила; чорного зошита теж не було. Після копіювання ми залишили його тут, серед документів. Я стояла посеред розгромленої кімнати й мимоволі притиснула долоню до грудей. Під кофтою, на шнурку біля натільної іконки, висіла червона флешка. У пошуках синових доказів хтось перерив увесь будинок, а вони були при мені.

Степан Григорович двічі прослухав записи. Потім він уважно вивчив копії сторінок зошита й надовго замовк, поклавши перед собою складені руки. Нарешті подивився на мене.

— Раїсо, цього достатньо, щоб домагатися серйозного розслідування. Але приготуйтеся: супротивна сторона намагатиметься поставити під сумнів кожен папірець. Звідки документи, чи правильні розрахунки Максима, чи можна довіряти записам… Напевно, скажуть, що він посварився з партнером і тому неправильно зрозумів призначення платежів.

— Що ж нам робити?

— Знайти працівника компанії, який працював із платежами, бачив ці документи й знає, як усе відбувалося. Нам потрібні його свідчення.

— Зоя Романівна! Бухгалтерка. Це вона першою зателефонувала Максимові — Кирило сам чув той дзвінок.