За ті кілька годин, що вона провела в цих стінах, усе її життя перевернулося ще раз. Тепер уже не в бік відчаю, а в бік холодної, розважливої рішучості відстояти те, що належить їй по праву.
Надворі дощ припинився, і крізь хмари пробивалися рідкісні промені осіннього сонця. Оксана зупинилася на ґанку контори, дістала телефон і набрала номер Наталії.
«Наталю, — сказала вона, коли подруга відповіла, — нам треба зустрітися, терміново. У мене стільки всього сталося, що тобі буде важко повірити».
«Я вже їду до тебе додому, — відповіла Наталія. — Ти в порядку? Голос у тебе дивний».
«Не знаю, чи я в порядку, — чесно зізналася Оксана, — але я дізналася правду. Повну правду про те, що відбувалося останній рік мого шлюбу. І ця правда виявилася набагато гіршою, ніж я могла собі уявити».
Вони домовилися зустрітися в невеликому кафе неподалік від дому Оксани, щоб не повертатися до квартири, де все ще, можливо, перебував Максим.
Оксана не хотіла бачити його обличчя сьогодні, принаймні не раніше, ніж сама вирішить, як саме побудувати цю розмову.
За пів години вона вже сиділа за столиком біля вікна, чекаючи на Наталію, і знову й знову прокручувала в голові зміст листа дядька Петра. Кожне слово тепер звучало по-новому, набуваючи похмурого, зловісного сенсу, якого вона не могла розгледіти в першу мить читання через емоції, що нахлинули.
Наталія ввійшла до кафе стрімким кроком, скинула мокрий плащ на спинку стільця й сіла навпроти подруги, уважно вдивляючись у її обличчя.
«Розповідай усе, — зажадала вона, — від самого початку».
Оксана почала розповідати, починаючи з ранкової розмови з Максимом, документів на кухонному столі, його холодного, безучасного тону, яким він оголосив про розлучення.
Наталія слухала, стискаючи кулаки від обурення, час від часу вставляючи різкі коментарі на адресу Максима. Але коли Оксана дійшла до дзвінка нотаріуса й змісту листа покійного старого, обличчя Наталії змінилося. Гнів змінився шоком, а потім чимось схожим на крижаний жах.
«Зачекай, — перебила вона, — тобто ти хочеш сказати, що Максим майже рік зустрічався з цією Ларисою, плануючи одружитися з нею після того, як розлучиться з тобою, а майно твого дядька Петра вони сподівалися зрештою взяти під свій контроль?»
«Саме так, — підтвердила Оксана, відчуваючи, як від озвучення цієї думки вголос її власний жах перед тим, що сталося, лише посилюється. — Дядько Петро виявився достатньо проникливим, щоб це помітити, і достатньо передбачливим, щоб убезпечити мене від їхнього плану».
«Боже мій, — прошепотіла Наталія, відкидаючись на спинку стільця. — Це ж справжня зрада, причому подвійна. Він не просто кинув тебе вагітну, він майже рік виношував план, як використати твою прив’язаність до літньої людини у корисливих цілях».
«І найобразливіше, — додала Оксана, — що якби не заповіт дядька Петра, я б, мабуть, ніколи не дізналася правди. Розлучилася б із Максимом, думаючи, що він просто розлюбив, утомився від стосунків, злякався відповідальності. А виявляється, за цим стояв холодний розрахунок».
Наталія на мить замовкла, обмірковуючи почуте, а потім спитала обережно:
«Що ти тепер збираєшся робити? Ти вже вирішила?»
Оксана подивилася у вікно, за яким знову починав накрапати дрібний дощ, і промовила спокійним, упевненим голосом, у якому вже не було тієї розгубленості, що звучала вранці:
«Я збираюся довести розлучення до кінця якнайшвидше. Збираюся оформити спадщину в повній відповідності до закону. І збираюся побудувати своє життя й життя своєї дитини так, щоб ніхто й ніколи більше не зміг використати мою доброту проти мене.
А що стосується Максима й Лариси, нехай тепер самі розбираються з наслідками своїх планів, бо майно, на яке вони розраховували, ніколи не опиниться під їхнім контролем».
«А ти скажеш йому, що знаєш правду? — спитала Наталія. — Чи зробиш вигляд, що нічого не підозрюєш?»
Оксана на мить замислилася над цим запитанням. З одного боку, їй хотілося побачити вираз обличчя Максима в ту мить, коли він зрозуміє, що його план повністю розкрито й зруйновано. З другого боку, вона розуміла, що чим менше інформації дасть йому заздалегідь, тим складніше йому буде вжити будь-яких контрзаходів.
«Поки що не вирішила, — чесно відповіла вона. — Але точно знаю, що не дозволю йому маніпулювати мною за допомогою вдаваного каяття чи спроб повернути стосунки, якщо він раптом дізнається про спадщину й передумає розлучатися. Я надто добре тепер розумію його справжні мотиви, щоб дозволити собі знову ошукатися».
Вони проговорили ще близько години, обговорюючи подробиці того, що сталося, і подальші кроки. Наталія наполягла на тому, щоб Оксана тимчасово пожила в неї, поки не вирішиться питання з розлученням. І Оксана, трохи повагавшись, погодилася. Їй справді не хотілося залишатися під одним дахом із Максимом довше, ніж необхідно…
