Після двох років ув’язнення Ірина повернулася до колишньої фірми мити туалети

Частина 5 з 9

Бувало, що вона виходила, залишала його там самого. У комп'ютері він їй нібито нові антивіруси встановлював. І головне, він же програміст. Що більше Іра думала, то більше переконувалася, що мала рацію співкамерниця Зінаїда: це Дмитро її підставив.

— Іринко! Іро! — почула вона рідний голос, наче отямилася. Поруч стояла мама.

— Донечко, а я думаю, все-таки поїду тебе зустрічати, хоч ти й сказала, що не треба.

— Матусю, ну навіщо ти стільки їхала сюди, а тепер назад? — Очі Ірини зволожилися, вона підвелася назустріч матері.

— Ти ж дуже втомилася.

— Та що ти, сонечко моє, — усміхнулася Марина Степанівна. — Яка втома? Я така радісна. Іди, я тебе обійму.

Жінки обнялися, трохи поплакали, а невдовзі підійшов автобус. Усю дорогу вони їхали, тримаючи одна одну за руки, ніби боялися знову втратити. А вдома після смачної вечері мати й донька довго розмовляли, переглядали старі фото, згадували смішні випадки з життя. І так їм було добре, ніби й не було цих двох страшних років розлуки.

Помітили помилку — переплутане ім’я, описку, нестиковку? Виділіть, будь ласка, це місце в тексті, з’явиться кнопка «Повідомити» (або натисніть Ctrl+Enter). Ми читаємо кожне повідомлення.

— Мамо, я хочу влаштуватися на роботу, — раптом сказала Іра.

— Це добре, — обережно відгукнулася мама. — Куди?

— Не знаю. Мене ж тепер за фахом навряд чи візьмуть, — Іра сумно всміхнулася. — Мабуть, піду в двірники або в прибиральниці. Я от що думаю: піду я до своєї фірми, поговорю з Віктором Павловичем. Він же хороша людина. Але ж тоді мене обмовили.

— Хороша людина, — з сумнівом мовила мама, — а не допоміг, не розібрався. Твій Дмитро теж хороша людина. Як же я в ньому помилялася! Він так жодного разу тобі й не написав.

— Жодного разу, — коротко відповіла Іра. — Але зараз не про нього мова. І взагалі, мамо, я не хочу про нього говорити.

Не стала вона розповідати матері про свої підозри. А взагалі вона хотіла повернутися до фірми, щоб самій розібратися, хто ж її підставив. Звісно, на те, що Віктор Павлович прийме її назад, було мало надії, але вона вирішила спробувати. Зрештою, вона нікого не вбила. Гроші викрадено, але фірма втрималася на плаву. Іра про це дізнавалася, отже, змогли пережити.

Наступного ранку Іра була в приймальні Віктора Павловича. Секретарка Людмила, скрививши губи, поглядала на неї, наче й не знала. А раніше ж частенько разом обідали в кафе. Але Іра вирішила, що зараз не до ніжних почуттів. Віктор Павлович обіцяв її прийняти, от вона й чекала, поки він завершить важливу телефонну розмову. Нарешті в Людмили задзвенів телефон…

Яке враження залишила історія?

Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарПісля імені з’явиться ваш кольоровий значок.
Без реєстрації

Поки що коментарів немає — будьте першими.

Читайте також