Під час паводка мати двох синів допомогла батькові з хворим немовлям, але невдовзі їй довелося захищати свій дім і дітей

— Нам треба поговорити наодинці.

— Тут і говори.

— Цей мужик усе тобі навіяв. Раніше з тобою можна було домовитися.

— Раніше я мовчала у відповідь. Ось і вся різниця.

— Я підібрав квартиру для нас. Трикімнатну, в райцентрі. Буде школа для дітей, тобі знайдеться робота в поліклініці. Позбудемося цієї розвалюхи й заживемо по-людськи.

— Кого ти називаєш «нами»?

— Тебе, дітей… Може, й себе. Я зрозумів, що робив не так.

Колись Ірина знала це обличчя краще за своє. Нічого не змінилося: складка між бровами, усмішка, якою Павло обеззброював її після сварок. Раніше вона шукала можливість повірити йому. Інакше довелося б визнати, що роки, проведені в очікуванні, минули марно.

— Яку суму тобі дали?

— Це ж аванс, я казав. На обстеження.

— Назви суму.

— Вісімсот тисяч.

— Вони в тебе?

— Я вклав їх у справу. Через місяць отримаю назад удвічі більше.

— Отже, зараз грошей немає.

— Ткач мене притиснув. Не буде угоди — піде до суду. Ти хоч розумієш, що це за люди?

— Ти з ними зв’язався, не я.

Павло заявив, що відповідати за угоду доведеться їм обом.

— Підпис же твій, не мій. Доведи.

Відповідь вихопилася надто поспішно. Ірині стало зрозуміло, на що розраховував Павло: він був певен, що до оригіналу вона не дістанеться.

— Де згода, засвідчена нотаріусом? У Ткача?

— Йому дісталася копія.

— А сам документ де?

Павло відвернувся.

— Вічно тобі треба про все допитуватися.

Він побачив камеру, нещодавно встановлену під дашком, обірвав розмову й попрямував до човна. Пройшовши половину шляху, озирнувся.

— Завтра будуть збори. Ткач запропонує гроші решті. Надумаєш зірвати голосування — потім пошкодуєш.

— Погрожуєш?

— Попереджаю.

Подарований катер залишився на ґанку. Максим навіть не вийшов поглянути на нього.

Увечері хлопчик звернувся до Андрія:

— Нашого дерев’яного можна знову пустити плавати?

— Так, якщо вдягнеш жилет і поруч буде дорослий.

— Тільки мені досі страшно.

— Ти маєш право боятися.

— А коли стрибав за мною, тобі не було страшно?

— Ще й як було.

— Чому ж ти стрибнув?

— Ти був для мене важливіший за страх.

Максим надовго замислився. Потім приніс батьків подарунок і простягнув Андрієві.

— Давай розберемо.

— Навіщо?

— Заберемо мотор і поставимо на нашого. Нехай «Повернеться» плаває сам. Тато не образиться: він подарував катер мені, отже, тепер він мій.

За столом вони стали відкручувати корпус. Відкривши батарейний відсік, Андрій помітив тонкий дріт: замість мотора він з’єднувався з невеликим модулем, у якому була карта пам’яті.

— Не торкайся, — неголосно сказав Андрій.

— Що це?

— Схоже на маячок і мікрофон.

Ірині стало холодно. Подарунок, який приніс Павло, був потрібен не для примирення: він хотів слухати їхні розмови й стежити, де перебуває Максим.

Андрій сфотографував пристрій, запакував катер у пакет і відніс дільничному. Тепер Павла можна було викликати на опитування з конкретного приводу.

Але він зник. Телефон був вимкнений, а Ткач стверджував, що з минулого вечора Павла не бачив.

До старого клубу на загальні збори прийшло майже все село. Хтось був готовий розпрощатися із землею та поїхати; інші побоювалися, що спільного спуску до річки більше не буде. На столі перед Ткачем лежали буклети. Він обіцяв компенсації, дорогу, роботу.

Ірина принесла копії паперів. Андрій сів біля Степановича. Дітей, як домовилися раніше, відправили до баби Галі на верхню вулицю.

Першим узяв слово Ткач. Майбутнє, інвестиції, безпека — про це він говорив, перш ніж показати знімки зламаного причалу.

— Берег не можна залишати під опікою приватних власників. Вони із цим не справляються. Випадок із хлопчиком — тому підтвердження. Компанія готова відповідати за утримання берега.

Ірина встала.

— Причал хтось зруйнував. Його палю перепиляли. Зараз поліція перевіряє ваш катер, Ткачу, і запис, що залишився на фотопастці.

У залі заговорили всі разом. Ткач зблід, хоча усмішку втримав.

— Це серйозне звинувачення. Чим ви його підтвердите?

— Матеріали в дільничного. А тут — копії поромного журналу. Спуск належить селу. Щоб включити його до вашого проєкту, потрібне окреме рішення.