Під час паводка мати двох синів допомогла батькові з хворим немовлям, але невдовзі їй довелося захищати свій дім і дітей

Удома чекали Степанович і дільничний. На столі лежали маленька чорна коробка й пластиковий хомут у синій фарбі.

— Це камера? — запитала Ірина.

— Фотопастка, — пояснив Андрій. — Степанович її поставив біля будки, коли почали красти сітки. Після злому камера зникла. Уночі нижче за течією знайшов в очереті ремінець, а вранці дістав саму камеру з-під корча. Картка пам’яті вціліла. Крадіжка журналу записалася, тільки обличчя не видно — людина в каптурі. Зате катер видно.

На записі білий катер Ткача підходив до будки о другій ночі. Чоловік сходив на берег, зламував двері й за кілька хвилин повертався із зошитом. Номер на борту можна було розібрати.

— Цього достатньо? — запитала Ірина.

Дільничний похитав головою.

— Щоб офіційно оглянути катер і викликати власника — достатньо. Але хто перепиляв палю, запис не встановить.

Андрій підсунув хомут.

— Учора бачив такий самий на кожусі акумулятора цього катера. І фарба в них фірмова, синя. Біля палі залишився відбиток підошви з трикутною вставкою. У Ткача такі черевики.

— Поки що все непряме, — сказав дільничний. — Але разом уже заслуговує на увагу.

Степанович кахикнув.

— Є й іще дещо. Недарма я журнал тридцять років вів. Минулої зими, коли Ткач узявся берег вимірювати, попросив онуку зняти потрібні сторінки телефоном. Там акт про передачу поромного спуску сільській управі в безстрокове користування. Без цього акта пірс за їхнім проєктом не погодять.

Він виклав роздруковані знімки сторінок. Ірині стало легше, але Андрій залишався напруженим.

— Вони не знають, що копії збереглися. Поки що й не треба їм знати.

— Що пропонуєте? — запитав дільничний.

— Ткач упевнений, що головну перешкоду усунув. Поспішатиме зі зборами, збиратиме підписи сусідів. На зборах пред’явимо копії. А спершу треба поставити камери біля будинку й причалу.

— Робити приманку з дітей я не дам, — сказала Ірина.

— Вони тут не залишаться. Баба Галя відвезе всіх до своєї сестри на верхню вулицю.

— А ви?

— Дороблю причал.

— Після того, що сталося?

— Саме тепер. Залишимо його зламаним — вони казатимуть, що тут небезпечно. Відновимо — щоб знову зруйнувати, їм доведеться прийти під камери.

Тепер Ірина зрозуміла, чого він домагається, і злякалася.

— Ви хочете дочекатися їхнього приходу?

— Хочу перестати гадати, хто з’являється в нас ночами.

Дільничний самодіяльності не схвалив. Проте погодився організувати патруль, а також офіційно запросити записи дорожніх камер. Картку пам’яті й хомут він забрав із собою.

— Мені слід було одразу кинутися у воду, — сказала Ірина, змінюючи ввечері пов’язку на долоні Андрія. Глибокий поріз довелося зашивати: районний хірург наклав два шви.

— Ви ж увійшли.

— І застрягла, тримаючись за палю.

— Зате кинули мені мотузку. Без неї я не зміг би виплисти.

— Але ж стрибнули ви.

— Я плаваю краще. Навіщо порівнювати, хто більше зробив, коли ми рятували дитину?

Ірина підвела очі від його руки.

— У вас завжди знаходяться потрібні слова?

— Далеко не завжди. Дружині я якраз багато чого недоговорював. Мені здавалося, вона сама все розуміє. Тепер перебираю те, про що промовчав: як боявся, як утомлювався, як потребував допомоги. Обоє намагалися здаватися сильними. А того дня, коли це було найпотрібніше, вона опинилася сама.

Бинт був зав’язаний, але Ірина й далі тримала його долоню.

— Мені теж страшно, Андрію.

— Знаю.

— Ні, не знаєте. Річ не лише в будинку. Якщо я дозволю вам стати близькою людиною, у вас з’явиться можливість завдати мені болю.

— Мені не потрібна влада над вами. Я хочу, щоб для мене знайшлося місце поруч.

Його здорова рука лягла поверх її пальців. За стіною заворушився Петрик; із колиски долинало тихе сопіння Лізи.

Ірина нахилилася до Андрія. Поцілунок вийшов коротким, майже переляканим. Вона одразу відсторонилася.

— Не вважайте це обіцянкою.

— Не буду.

— І господарювати тут на власний розсуд вам, як і раніше, не можна.

— Я ж навіть сіль без дозволу беру.

Ірина розсміялася. Уже багато днів вона не сміялася так — без бажання прикритися сміхом.