Під час паводка мати двох синів допомогла батькові з хворим немовлям, але невдовзі їй довелося захищати свій дім і дітей

— Спочатку треба перевірити ці документи, — сказав Ткач. — Спільний спуск не заважає орендувати сусідні землі. Більшість власників уже висловили згоду.

— Вони погодилися, бо про заставу ви промовчали, — долинуло від дверей.

Увійшла молода жінка в діловому костюмі. Ірина впізнала працівницю земельної служби, у якої вони дивилися заявку.

— Після вашого приїзду я перевірила проєкт за реєстраційним номером, — сказала вона. — Компанія передала банкові в заставу право на майбутню оренду, ще не отримавши згоди власників. Не здійсниться проєкт — банк вимагатиме від компанії повернути вкладене. Звідси й такий поспіх.

Ткач захлопнув папку.

— Це фінансові відносини всередині компанії.

— І підроблений акт огляду — теж внутрішня справа? Інженер письмово повідомив, що його підпис поставили без дозволу.

Двері відчинилися ще раз. Дільничний увійшов разом із двома працівниками з району.

— Миколо Петровичу, вам потрібно пройти з нами й дати пояснення. На катері знайдено сліди синьої фарби, що збігаються з фрагментами біля пошкодженої палі. На акумуляторній пилці — деревний пил. Його дослідять, а пилку поки забираємо.

— На будь-якій пилці буде деревний пил! — вигукнув Ткач.

— Саме тому й призначається експертиза.

Збори вже не слухали одного промовця. Люди сперечалися, вимагали повернути свої підписи, рвали попередні угоди. Голову засипали запитаннями.

Ірина стала шукати Андрія. Він стояв біля вікна, повернувшись до річки.

— На що ви дивитеся?

— Дим.

Над вербами з боку їхнього будинку тягнулася чорна смуга.

Із клубу вони вибігли разом. Андрій першим стрибнув у човен, Ірина — слідом за ним. Заревів мотор.

Коли вони подолали половину шляху, зателефонувала баба Галя.

— Іринко, у вас сарай горить! Дітей ми вивели, ніхто не постраждав. Тільки вогонь уже до будинку підбирається.

Коли вони повернулися, дах сараю був у полум’ї. Зайнявся й брус, складений біля стіни. Сусіди передавали одне одному відра; Андрій узяв насос, яким відкачували воду з підвалу, і спрямував воду на будинок.

Біля дальнього паркану Ірина помітила Павла. Він пробирався через затоплений сад, рукав куртки був обпалений.

— Зупинись! — крикнула вона.

Павло побіг. Андрій хотів кинутися за ним, але Ірина втримала його за руку.

— Будинок. Спершу врятуємо будинок.

На гасіння пішло двадцять хвилин. Сарай згорів, проте вогонь не забрав будинку.

Біля паркану пожежники знайшли пластикову каністру разом із запальничкою. Запис із камери над ґанком показав Павла: він зайшов через город, обливав складений брус, потім шукав щось під причалом.

— Мабуть, оригінал згоди, — сказав Андрій.

— Ткач міг сховати його в нас? Чи Павло вирішив, що він тут?

Почувши розмову, Максим зблід.

— Тато ховав конверт.

Ірина присіла перед сином.

— Покажи де.

— Під дідовим старим човном. Я дивився з вікна. Тато сказав, що готує сюрприз і тобі не можна розповідати. Потім човен перевернули догори дном.

За сараєм лежав старий батьків човен, наполовину обгорілий. Під ним, під шматком руберойду, виявилася металева скринька.

У скриньці знайшли копії договорів, розписку Павла за отриманий аванс і конверт із нотаріальною згодою. Підпис Ірини був виведений поверх блідого відбитка. Поряд лежав аркуш зі справжнім підписом — торішня заява на субсидію, що стала зразком для копії. Там само була флешка.

На ній збереглася суперечка Павла з Ткачем у машині.

— Ти казав, що після комісії її виселять, — звучав голос Павла.

— Якщо будинок визнають небезпечним, виселять. От і зроби так, щоб він був небезпечним.

— Я підпиляв стару опору, а цей човняр усе замінив, — відповів Павло.

— Значить, ламай те, що він поставив. Як саме — мені байдуже.

Павло заговорив тихіше:

— У цьому будинку мій син.

— Отримаєш решту грошей і забереш його до міста. Чи готовий зараз віддати аванс?

На цьому запис закінчувався.

Ірина ввімкнула його двічі. Вона шукала в голосі Павла бодай якесь каяття, але чула лише страх втратити гроші.

Дільничний оголосив Павла в розшук. За кілька годин його знайшли на старій пристані: він умовляв рибалку переправити його на протилежний берег. Опиратися Павло не став, тільки попросив дати йому поговорити з Іриною.

— Я не хотів, щоб Максим опинився у воді, — сказав він крізь ґрати чергової частини. — Думав, усе закінчиться тим, що причал оголосять небезпечним.

— А підпал?

— Треба було спалити документи. Я не очікував, що сарай так швидко займеться.

— Гроші виявилися для тебе важливішими за дітей.

— Для них я й намагався заробити.

— Ні. Ти хотів розплатитися нами за власні рішення.

— Це Ткач. Він змушував, тиснув на мене.