Перекладачку звинувачують в обмані, а суддя сміється з її слів про знання десяти мов

— Ваша честь, дозвольте мені висловитися, — попросила вона твердо й виразно.

Бондар здивувався. На попередньому слуханні обвинувачені зазвичай мовчали, доручаючи говорити адвокатам. Ця дівчина викликала в нього і роздратування, і цікавість — щось було в її прямому погляді.

— Ви можете повідомити щось істотне для справи?

— Я розмовляю десятьма мовами. — Кожне слово Оксана вимовила з кришталевою ясністю; у її голосі не було сумнівів. — Дозвольте, і я доведу це зараз, тут, перед судом.

Стало чутно, як гудуть стельові лампи. Люди подалися вперед, наче разом із ними затримав подих увесь всесвіт.

Замість відповіді Бондар відкинувся у кріслі й зареготав. Ніхто не очікував такого приголомшливого, майже істеричного реготу: від нього затрусилася вся важка постать судді.

— Приголомшливо! — вигукнув він, витираючи хустинкою сльози, що виступили. — Вона збирається просто в моєму суді показувати, як володіє десятьма мовами!

Лісовський усміхався на весь рот і недовірливо хитав головою. Хтось із публіки сміявся вслід за суддею, хтось обмінювався глузливими зауваженнями.

— Пані Савчук, винахідливості вам не бракує, — провадив Бондар, абияк опанувавши себе; веселощі ще звучали в голосі. — Але тут судове засідання, а не конкурс талантів по телебаченню. На цирк ми не витрачатимемо часу.

— Отже, для вас правосуддя — це цирк?

Голос Оксани розітнув повітря, мов ніж. Суддя перестав сміятися й примружився. На мить усі змовкли, відчуваючи, якою небезпечною стала ця розмова.

— Що ви сказали? — тихо, з погрозою перепитав він.

Ірина застережливо смикнула Оксану за рукав, та вона однаково ступила вперед.

— З усією повагою, ви сміялися мені в обличчя, ваша честь. Ви ще не вислухали мене, а вже засудили, не дали навіть захиститися. Як це назвати, якщо не цирком?

Гончар було рушив до неї, готовий втрутитися, проте Бондар зупинив його піднятою рукою. Потім суддя нахилився над столом, спершись на лікті.

— Зухвалості вам не бракує, пані Савчук. Та проти доказів вона безсила.

— Ці докази брехливі. Точніше, збрехали ті, хто їх витлумачив. Ніхто з них навіть не перевірив, чи справді я вмію виконувати свою роботу.

— А з якої речі ми зобов’язані це перевіряти? — втрутився зі свого місця Лісовський. — Держава має витрачати кошти на фантастичні заяви людини, яка явно хоче уникнути відповідальності?

— Мусите, бо це ваша робота! — Оксана повернулася до нього, і голос її зміцнів. — Ви зобов’язані встановлювати правду. Не можна вважати людину винною лише тому, що так підказують ваші упередження.

— Замовкніть! — Бондар ударив молотком. — Пані Савчук, ви ступаєте на небезпечний ґрунт. Раджу зупинитися, поки я не висунув вам ще й обвинувачення в неповазі до суду.

Вона глибоко вдихнула. Серце калатало так голосно, ніби його міг почути кожен у залі. Відступати Оксана не збиралася. Усе життя поступалася, відходила назад — цього разу годі.

— Ваша честь, — поспішила заговорити Ірина. Голос тремтів, та слова звучали рішуче. — Я подаю офіційне клопотання: прошу дозволити моїй підзахисній продемонструвати знання мов. Якщо заявлені здібності підтвердяться, розглядати цю справу доведеться зовсім інакше.

— Пані Кравченко, ви серйозно хочете влаштувати тут мовний іспит? — Погляд Бондара виражав недовіру й досаду.

— Я хочу, щоб моя підзахисна отримала повноцінну можливість захищатися, — відповіла Ірина з несподіваною для себе сміливістю. — Хіба суд існує не для цього?

Крісло рипнуло, коли Бондар відкинувся назад. Він довго розглядав Оксану, наче намагався розв’язати головоломку. Його непокоїла не сама зухвалість: в очах дівчини була впевненість, що не допускала сумнівів.

— Гаразд, — нарешті сказав він, здивувавши всю залу. — Отримаєте можливість осоромитися на очах у всіх. Але після провалу — а ви провалитеся — до ваших нинішніх обвинувачень додадуться неповага до суду й перешкоджання правосуддю. — Він звернувся до секретаря: — Зв’яжіться з університетом, із факультетом іноземних мов. Нехай направлять десятьох професорів. По фахівцеві на кожну мову, якою нібито володіє пані Савчук.

Оксану наче пронизав електричний розряд. Їй давали шанс. Нарешті її мали вислухати.

— Пані Савчук, сподіваюся, ви розумієте, на що йдете, — провадив Бондар із глузливою усмішкою, відточеною десятиліттями. — Коли все скінчиться, одним вироком за шахрайство справа не обмежиться. Усе місто знатиме, яка ви брехуха.