Життя без прикрасТретього дня злість діставалася всім: мамі, мені самій, плюшевій сові. Лежачи на електросні під гудливим приладом, я знову думала про мамину уяву. Сама на дачі, спека, серіали — могла ж накрутити себе. А я, майор поліції, забралася в гори, розпорола іграшку й чатую на порожню квартиру. Добре, що Мишкові Журбі не зателефонувала. До самої пенсії б реготав.
Увечері Соня повернулася від коней щаслива, уся в сіні.
— Мамо, чому ти весь час у телефон дивишся? Там татова фотографія?
— Ні, робота.
— Ти ж у відпустці.
— Зайчику, навіть у відпустці від поліцейської роботи не звільнишся.
Вона вмостилася поруч зі мною.
— А мені бабуся Лідія в Телеграмі написала. Питала, чи подобається нам тут і який корпус.
Я й цьому не надала значення. Хоча три роки бабусю цікавили самі Сонині оцінки, та й ті були потрібні, щоб зауважити: у батька, той теж погано вчився. Тепер вона питала про корпус. Може, з віком до онуки потягнуло — так я вирішила.
Четвертого дня, за двадцять північ, телефон подав сигнал. Я ще не спала: він лежав у мене на грудях, а я розглядала стелю номера. Ліхтар малював ґрати й тут, тільки інші.
Дзеньк.
На екрані висвітилося: «Виявлено рух». Я відкрила застосунок. Темна вітальня, знайомі смуги на стелі. Спочатку я помітила, що світло на підлозі щось затулило. Лише потім розгледіла людину, яка вийшла з коридору: невисоку, кремезну, у кепці й толстовці з каптуром.
Маленький ліхтарик він затуляв долонею, як прикурюють на вітрі. Промінь пробігся диваном, підлогою, затримався внизу стінки, поповз до верхніх полиць. Коли світло зачепило Жужу, я здригнулася, наче освітили мене. Але ліхтарик рушив далі.
Відвідувач оглядав мою вітальню неквапом, наче ходив музеєм. Провів рукою по ніші, присів біля правого краю стінки, де вона сходилася зі стіною. Кісточки пальців двічі вдарили по ламінату; він прислухався. Посунувся на пів метра, знову постукав і завмер, слухаючи.
Я лежала, затамувавши подих. Після дванадцяти років оперативної роботи мені було знайоме це заняття. Так шукають схованку — власну, коли місце пам’ятаєш, але не зовсім точно.
Він підвівся, відсунув фіранку біля вікна й визирнув у двір. Запнув штору, підійшов до дивана, сів на краєчок. Мій диван. Моя квартира. Північ. Близько тридцяти секунд сидів, наче втомився, потім устав і пішов.
За таймером минуло дванадцять хвилин. Увесь цей час чужа людина хазяйнувала в мене вдома, а я за сто сімдесят кілометрів стежила за нею через плюшеву сову.
Тремтячими руками я набрала номер поліції, але палець завмер над кнопкою виклику. Зараз будуть чергова частина, наряд, поліцейський, огляд, протокол. Я мала повне право: проникнення в моє житло. Я сама майор поліції. Але в пам’яті повторювалося мамине: «Нікому не дзвони. Мені дзвони».
Я скасувала набір і зателефонувала їй. Північ. На дачі вона напевне спить… Мама відповіла після першого гудка. Не спала.
— Мамо, у нас щойно людина була. Ходила по залі, по підлозі стукала. Уже пішла.
— Знаю.
— Як це — знаєш?
— Іро, тихіше, дитина поруч. — У слухавці чулося її важке дихання. — Нікого не викликай. Завтра вдень він повернеться. Тоді побачиш усе й одразу набирай мене. Не чергову частину — мене.
— Чому ти вирішила, що він удень прийде?
— Уночі місце перевірив, а вдень забиратиме. Сусіди працюють, двір порожній. Він не дурень. Ніколи дурнем не був.
— Мамо, хто це?
Вона не відповіла.
— Хто, мамо?
— Завтра.
І відключилася. За п’ять днів уже втретє закінчила розмову першою. Раніше такого не бувало: це я квапилася, казала, що на роботу пора, а вона просила ще хвилинку.
До ранку заснути не вдалося.
— Ти страшна, — повідомила вранці Соня, глянувши на мене.
— Іди снідати.
Донька пішла, а я залишилася з відкритим застосунком. За вікном височів хребет, тільки дивитися на нього мені було ніколи.
О 14:08 знову дзенькнуло сповіщення. День. На екрані сонце освітлювало ламінат. До вітальні ввійшов учорашній відвідувач: кепка, та сама толстовка. Ліхтарика не було, зате в руці — чорна спортивна сумка. Важка: він ніс її, нахилившись, і поставив біля стінки. Розстебнув, усередині блиснули інструменти.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.