Перед відпусткою мама попросила Іру сховати камеру й терміново поїхати з донькою, але кілька днів у кадрі була порожня вітальня

Ми самі відкрутили її викруткою. Соня поклала табличку в пакет.

— Бабусі Лідії віддам. Вона її. Це їй потрібно було, щоб ходити кудись.

Я не дозволила. Табличка досі в гаражі, і рішення в мене немає. Викинути не можу: на ній три роки мого життя. Тримати немає навіщо. Поки залишу її там — адже й Жужа залишається на полиці. Відпрацювала.

Півтора мільйона страховки я повернула з власної волі. Подала заяву, додала судове рішення: оголошення померлим скасовано. Володимир Сергійович Олійник знову значився живим — із датою народження й адресою колонії. Я переказала страховій увесь доньчин вклад, разом із відсотками.

Співробітниця дивилася на мене як на божевільну.

— Ви розумієте, можна було б через суд… Адже обдурили їх не ви…

Я розуміла. Але тримати на Сониному вкладі гроші з дна більше не хотіла. Краще нуль. Ми наповнимо його самі.

Знайдені чотирнадцять мільйонів повернулися пайовикам не повністю: частина пішла на експертизи, частина — на борги фірми. Через рік решту розподілили за рішенням суду, пропорційно. Останньою отримала гроші Наталя, та жінка з візочком. Візочок на той час перетворився на самокат, а її документи виявилися оформленими неправильно.

Мама їздила з нею до суду, відсиділа три засідання.

— Я на складі тридцять років, із папірцями розберуся.

Потім Наталя привезла на дачу торт.

— Даремно витрачалася, у нас малина, — сказала мама.

Торт з’їли.

Вітальню ми відновлювали втрьох, у серпні. Мама заборонила кликати чужих: досить із нас сантехніків. Бетон замішували в її тазу для варення, носили відрами, Соня орудувала кельмою. Перш ніж заповнити яму, спитала:

— Можна я малюнок туди покладу? «Тато, мама, я, море».

Я подумала.

— Ні. Нічого туди не кластимемо. Могили тут немає — лише отвір у підлозі. Зробимо підлогу, і все.

Вона кивнула й залила.

Новий світлий ламінат був звичайний. Я вкладала його три вечори, звіряючись із відео в телефоні. Він холодніший за колишній німецький, зате знизу нічого не сховано. Це мені відомо точно: заливала сама. Стінку викинули, замість неї поставили відкритий стелаж з ІКЕА, без жодних ніш. Дешевий диван узяли на виплат; розкладатися він не вмів.

— Бабуся приїде — моє ліжко їй віддамо, — вирішила Соня.

Так і живемо. Коли мама приїжджає, спить у Соні, донька — зі мною. Нам добре.

Жужа сидить нагорі на стелажі, уже без камери. На вимогу Соні я вийняла її й зашила іграшку: досить, відпрацювала. Камера тепер на дачі, у малині. Донька дивиться через неї на їжаків. Ті приходять щоночі о пів на другу.

— За розкладом, гладкі, — каже мама.

Восени, перебираючи з нею картоплю з того самого льоху, я все-таки спитала:

— Мамо, якби Володимир ніколи не повернувся, куди б ти поділа бідон?

Вона подумала, перекладаючи картоплини й відбираючи гнилі.

— Віддала б, коли тобі вже можна було б. Дочекалася б, поки станеш начальником, генералом, не знаю. Щоб ніхто не посмів спитати, відколи ти знала. Чекати я вмію. На складі тридцять років ревізії чекала. Не дочекалася б — залишила б заповіт: «Бідон у льоху, гроші пайовикам. Іра не знала».

Гнила картоплина полетіла у відро.

— Я, між іншим, уже залишила. Два роки в нотаріуса лежить.

Я завмерла з картоплиною в руці.

— Мамо… Чому ти ніколи не казала?

— Ти не питала. — Вона подивилася на мене. — На весіллі ти мені казала, що людей наскрізь бачиш. Ну й що ти побачила? Чоловіка гладкого бачила, а яму в нього під підлогою — ні. Свекруху бачила, з квітами на порожній могилі. І матір свою бачила: ми ж три роки за одним столом сиділи, їли картоплю з того самого бідона. Усе перед тобою було, а ти нічого не розгледіла. Бо на роботі ти дивишся на людину, а вдома їй віриш. Удома всі вірять, це нормально. Ось для цього я й сказала тобі сховати камеру. Хотіла, щоб ти хоч раз подивилася, що відбувається у твоїй власній квартирі. Не з моїх слів дізналася, не повірила мені на слово, а сама подивилася.

Я опустила картоплину в ящик.

— Подивилася, мамо.

— От і досить. — Вона кивнула. — Тепер знову вірити можна. Тільки очам, не словам.