Життя без прикрас— Бачу, тобі важко повірити, — ледь усміхнувся Віктор. — А я й справді ганяв містом, а на трасі чого тільки не витворяв. Штрафів назбирав силу-силенну. Молодий був, уперше з’явилися гроші — от і очманів трохи. А потім сталася аварія.
Був дощовий літній день. На трасі, де Віктор їхав із великою швидкістю, мокра дорога виявилася слизькою. Машину занесло, і вона вилетіла в кювет. Передню частину зім’яло гармошкою; Віктор залишився затиснутим у салоні, а кермо з силою втиснуло йому в груди. Кілька ребер були зламані. Найважчим наслідком цього удару стало пошкодження серця.
— Лікарі потім дивувалися, що я взагалі дожив до лікарні, — продовжив Віктор. — Майже весь час був непритомний. Ненадовго ніби випливав із туману й знову поринав у темряву. Там було порожньо, страшно, але принаймні не боліло. А коли опритомнював, повертався сильний біль у всьому тілі.
Понівечену машину помітив водій, який проїжджав повз. Він зупинився й викликав допомогу. Рятувальники, діставшись до салону, думали, що Віктор уже загинув, але той раптом розплющив очі. Швидка, що наспіла, негайно забрала його. Шансів пережити дорогу до лікарні було мало, проте він доїхав живим. Потім кілька тижнів провів у реанімації — між життям і смертю.
— От і виходить, що байдикувати в реанімації мені вже не вперше, — усміхнувся Віктор.
Оля слухала, широко розплющивши очі від жаху. Чому за стільки років він жодного разу не розповів їй про це? Віктор ніби знову прочитав її думки — таке траплялося й раніше.
— Я мовчав, бо тобі потрібен був сильний захисник, кам’яна стіна, — продовжив Віктор. — Не хотів нагадувати, що і я можу виявитися вразливим. Аварія була страшна, я ледь не помер, але ж видряпався. Навіщо було зайвий раз тебе тривожити?
Із серцем усе виявилося набагато складніше, ніж з рештою травм. Їх теж потрібно було лікувати, але лікарі могли з ними впоратися. Удар керма завдав серцю критичних пошкоджень. До аварії воно було сильним, здоровим — це й дозволило Вікторові дочекатися допомоги. Тепер же кілька перенесених операцій не дали того результату, за який боролися лікарі: з кожним днем йому ставало гірше.
— Потім мама розповіла, що батькам уже веліли готуватися до найстрашнішого, — продовжував Віктор. — Лікарі старалися з усіх сил, але зупинити погіршення не могли. Мій стан залишався критичним. Уявляєш, що пережили батьки, коли їм це сказали?
Оля відповіла лише кивком. Про ту небезпеку він говорив як про далеке минуле, а їй усе одно було страшно слухати.
— Мене вже майже не сподівалися врятувати, — продовжив Віктор. — І тут один хірург, молодий, зовсім іще початківець, запропонував пересадити серце. Його спершу навіть слухати всерйоз не хотіли. Пояснювали, чому не можна, чому я не витримаю наступної операції, особливо такої важкої. А він усе-таки домігся, щоб із ним погодилися. Сам не знаю, як йому вдалося переконати інших.
Віктор розповідав про це як про експеримент, результату якого ніхто не міг обіцяти.
— Вийде — отже, я залишуся живий, а в лікарів буде сенсація, досвід, який потім, можливо, допоможе врятувати інших, — продовжив Віктор. — Не вийде — для мене ж іншого кінця вже не було.
Його внесли до списку пацієнтів, яким був потрібен донор. До порятунку було ще далеко: з’явився лише невеликий шанс. Навіть якщо відповідне серце знайдеться, треба було перенести складну операцію, а потім довго відновлюватися. На будь-якому з цих етапів щось могло піти не так.
— Ти знаєш, яка в мене рідкісна група крові. Тому пошуки затягнулися, — знову заговорив Віктор. — Перевіряли різні бази, шукали тут і за кордоном. А ще знайшлися люди, готові оплатити моє лікування. Спонсори. Я тоді дивувався: виявляється, довкола стільки добрих людей, які хочуть допомогти. І вирішив, що, якщо виберуся, теж допомагатиму іншим. Після такого інакше й не хотілося. Тільки надія танула день за днем. Мені ставало гірше, пошкоджене серце відмовляло.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.