Життя без прикрас— А потім сталося те, що я досі називаю дивом, — продовжив Віктор. — Якраз під Новий рік. Тільки радіти цьому без застережень у мене так і не виходить. Зараз зрозумієш чому.
Того року зима видалася незвично теплою, сніг ліг пізно. Там, де мав лежати сніговий наст, під ногами залишалися калюжі й сльота. Замість сніжних пластівців, що м’яко опускаються, — крижаний дощ, пронизливий вітер. Мотоциклістам така зима продовжила роздолля: восени сезон не закрили, і дорогами все ще летіли мотоцикли, сповнюючи тріскотом усю околицю. На вулицях вистачало й велосипедів, і самокатів.
— Тоді до лікарні привезли одного молодого байкера, — Віктор глибоко зітхнув. — Він їхав на мотоциклі, і на повороті його збив позашляховик. Медсестри між собою говорили, я чув. Гарний хлопець, молодий, здоровий. Але в нього констатували смерть мозку. Після цього врятувати його вже було неможливо.
Того незнайомого хлопця Віктор жалів. Сам він теж лежав у тяжкому стані, однак іще бачив білий світ, відчував, розумів, що відбувається, і міг сподіватися. У мотоцикліста серце продовжувало битися, тіло ще жило — а самого його вже, вважай, не було. Вікторові важко було це вкласти в голові.
Довкола лаяли байкера за те, що той гасав зимовими дорогами стрімголов. Віктор же пам’ятав себе колишнього й розумів, що відчував цей хлопець. Одного разу санітарка, яка прийшла мити підлогу в палаті, взялася м’яко його вичитувати:
— Ганяєте як очманілі, а потім матері горюють. Через свої перегони ти між життям і смертю опинився, лікарі за тебе б’ються. А того хлопчину вже не врятувати. Наречена до нього приходить, бідна дівчинка так переживає. Усе чекає, що її гонщик опритомніє. Ну чому ж ви, хлопці, так себе не бережете?
Трохи згодом до Віктора зайшов той молодий хірург, який домігся рішення про пересадку. Він дивився на свого пацієнта з усмішкою.
— Є добра новина: ми знайшли тобі донора. Підходить ідеально, кращого збігу не буває. Тепер усе має вийти.
Першою була радість. Але слідом Віктор склав два і два й запитав:
— Зачекайте… Це не той мотоцикліст, якого нещодавно до нас привезли?
Хірург забарився з відповіддю.
— Так, ти правильно здогадався. Серце його. Костю вже неможливо врятувати, жодних шансів не залишилося. З’ясувалося, що він давно дав згоду на донорство, якщо з ним щось станеться. Дивовижно. Зовсім молодий, а вже про це замислився. Наче знав… Може, у байкерів є якийсь свій кодекс, не беруся судити. Але для тебе це хороший шанс. Такий повний збіг трапляється рідко, він тобі ідеально підходить.
Почалася підготовка до пересадки. Віктор боявся, що наркоз виявиться останнім, що він більше не опритомніє й зараз востаннє бачить білий світ. Водночас він радів: з’явилася справжня можливість прожити довге, щасливе життя. І весь цей час думав про Костю, якому самому випало так мало років.
— Одне слово, важко мені тоді було, якщо коротко, — усміхнувся Віктор.
Оля знову мовчки кивнула. Тут їй не було чого додати — усе, про що він говорив, було зрозуміле без зайвих слів.
Пересадка вдалася. Опритомнівши в реанімації, Віктор одразу відчув упевненість, що тепер усе буде добре. Після довгої, складної операції, великої втрати крові й кінських доз ліків стан був цілком стерпний. Нове серце билося повільно, часом збивалося, але поступово входило в ритм, приживалося.
— Незвично було усвідомлювати, що всередині мене тепер частина іншої людини, — продовжив Віктор. — Ще там, у реанімації, я захотів дізнатися про Костю більше. Між іншим, лікар не мав права називати мені донора, це заборонено. Він порушив правило. Але ж я сам здогадався, а брехати мені він не став.
Реабілітація забрала багато часу. На подив Віктора, ускладнення, яких можна було чекати після пересадки донорського органа, його оминули. Серце прижилося як рідне. Тільки таблетки тепер треба було приймати щодня, але порівняно з можливістю жити далі це здавалося дрібницею.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.