В офісі ранок почався з вітань і розмови про новий проєкт.
— На цьому можна заробити мільйони. Заважає тільки будинок для літніх людей.
— Вважайте, що питання вирішене. Людей звідти переселимо.
— Упевненість мені подобається. Даю місяць. Не підведіть.
Артемові знадобився підпис матері на документах про передачу власності.
— Мамо, тут треба підписати.
— Я не підпишу.
— Подумай розважливо. Ідеться про бізнес.
— Ідеться про життя людей, Артеме. Твій батько дав їм дім. Я не дозволю зганьбити його пам’ять.
— Ти робиш помилку.
— Зараз помиляєшся ти.
Після розмови з матір’ю Артем повідомив Денисові:
— Відмовилася. І на поступки не піде. Усе через її сентиментальність.
— А якщо надіслати їм повідомлення із суду? — запропонував Денис. — Нехай трохи злякаються.
— Оце ти добре вигадав.
— Для того я вам і потрібен.
— Тоді займися цим.
Уже двадцять років будинок для літніх людей давав своїм мешканцям прихисток. Оксана прийшла туди з хлібом і привіталася.
— Оксаночко, ти для нас справжнє благословення.
— А ви двоє — мої найулюбленіші люди.
— З такими компліментами ти чого завгодно доб’єшся, панночко.
— Сьогодні хліба принесла побільше, — повідомила Оксана жінці на прізвище Возна.
Тій невдовзі передали документи.
— Возна? Вам офіційні папери.
Це виявилося повідомлення про виселення. У ньому було написано: «Цим вам наказано звільнити приміщення протягом тридцяти днів».
— Нас виселяють… Куди ж ми підемо? У нас же більше нічого немає.
— Що сталося? Чому ви всі плачете? — запитала Оксана.
— Нам наказують піти з нашого дому.
— Тут якась помилка. Це ж ваш дім!
— Ми прожили тут двадцять років, Оксано.
— Я піду до них в офіс. Проситиму, благатиму, щоб вони скасували виселення.
— Дитинко, хто там слухатиме офіціантку?
— Доведеться їм мене вислухати.
Та біля входу до компанії Оксану зупинили.
— Вибачте, без попереднього запису пропустити не можу.
— Будь ласка, мені потрібно поговорити про будинок для літніх людей. Від цього залежать життя людей.
— Хотів би вам допомогти…
— Тоді я залишуся тут. Не піду, поки хтось мене не вислухає.
Оксана чекала мовчки. Іноді вона нагадувала про себе:
— Я досі тут.
Біля офісу обговорювали долю будинку:
— Протягом тижня його звільнять.
Оксана звернулася до Артема:
— Пасічнику, будь ласка! Не можна так чинити з цими людьми.
— Геть звідси, захиснице жебраків! Охороно! Денисе, ходімо.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.