Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Оксана витратила чайові на обід для змерзлої жінки

Частина 2 з 4

В офісі ранок почався з вітань і розмови про новий проєкт.

— На цьому можна заробити мільйони. Заважає тільки будинок для літніх людей.

— Вважайте, що питання вирішене. Людей звідти переселимо.

— Упевненість мені подобається. Даю місяць. Не підведіть.

Артемові знадобився підпис матері на документах про передачу власності.

— Мамо, тут треба підписати.

— Я не підпишу.

— Подумай розважливо. Ідеться про бізнес.

— Ідеться про життя людей, Артеме. Твій батько дав їм дім. Я не дозволю зганьбити його пам’ять.

— Ти робиш помилку.

— Зараз помиляєшся ти.

Після розмови з матір’ю Артем повідомив Денисові:

— Відмовилася. І на поступки не піде. Усе через її сентиментальність.

— А якщо надіслати їм повідомлення із суду? — запропонував Денис. — Нехай трохи злякаються.

— Оце ти добре вигадав.

— Для того я вам і потрібен.

— Тоді займися цим.

Уже двадцять років будинок для літніх людей давав своїм мешканцям прихисток. Оксана прийшла туди з хлібом і привіталася.

— Оксаночко, ти для нас справжнє благословення.

— А ви двоє — мої найулюбленіші люди.

— З такими компліментами ти чого завгодно доб’єшся, панночко.

— Сьогодні хліба принесла побільше, — повідомила Оксана жінці на прізвище Возна.

Тій невдовзі передали документи.

— Возна? Вам офіційні папери.

Це виявилося повідомлення про виселення. У ньому було написано: «Цим вам наказано звільнити приміщення протягом тридцяти днів».

— Нас виселяють… Куди ж ми підемо? У нас же більше нічого немає.

— Що сталося? Чому ви всі плачете? — запитала Оксана.

— Нам наказують піти з нашого дому.

— Тут якась помилка. Це ж ваш дім!

— Ми прожили тут двадцять років, Оксано.

— Я піду до них в офіс. Проситиму, благатиму, щоб вони скасували виселення.

— Дитинко, хто там слухатиме офіціантку?

— Доведеться їм мене вислухати.

Та біля входу до компанії Оксану зупинили.

— Вибачте, без попереднього запису пропустити не можу.

— Будь ласка, мені потрібно поговорити про будинок для літніх людей. Від цього залежать життя людей.

— Хотів би вам допомогти…

— Тоді я залишуся тут. Не піду, поки хтось мене не вислухає.

Оксана чекала мовчки. Іноді вона нагадувала про себе:

— Я досі тут.

Біля офісу обговорювали долю будинку:

— Протягом тижня його звільнять.

Оксана звернулася до Артема:

— Пасічнику, будь ласка! Не можна так чинити з цими людьми.

— Геть звідси, захиснице жебраків! Охороно! Денисе, ходімо.

— Дайте мені хоча б п’ять хвилин!…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Доброта»

Усі історії рубрики