Між чоловіками залягло мовчання, заповнене роками, упродовж яких ніхто не наважувався почати цю розмову. Нарешті Андрій сказав, що після народження Софії Марина намагалася знайти брата й хотіла познайомити його з племінницею. Роман опустив голову.
Після служби він майже не спав, не міг звільнитися від спогадів, а ліки лише посилювали відчуття, що його життя розпадається. Роман уникав сестри не тому, що перестав її любити. Він боявся, що Марина побачить, на що він перетворився, і буде змушена рятувати ще й його. Тому щоразу відкладав зустріч, аж поки відкладати стало вже нічого.
Андрій запитав про напад на Руденка. Роман стиснув руки й розповів про п’ятирічного хлопчика, якого доправили з високою температурою й утрудненим диханням. Руденко відправив матір до іншого закладу через неврегульовані документи й оплату. Роман намагався втрутитися, але охорона вивела його. Пізніше він дочекався лікаря на стоянці й утратив контроль. Він зламав Руденкові ніс і кілька ребер, отримав строк, а в дитини через затримку лікування лишилися ускладнення з легенями. Роман говорив про це без спроб виправдатися.
Двері відчинила Наталія. Софію вдалося стабілізувати, але стан лишався критичним. Лікарі підтримували дихання й виправляли порушення, спричинені тривалим пригніченням життєвих функцій. Спеціалізована команда вже їхала до них.
На пряме запитання про шанси Наталія відповіла чесно. Каталептичний стан міг частково сповільнити ушкодження мозку, однак триденна перерва в повноцінній медичній підтримці не могла минути безслідно. Після пробудження у Софії могли виникнути проблеми з рухом, мовленням, пам’яттю та навчанням. Точний прогноз стане можливим лише після поглибленого обстеження.
Кожен перелічений наслідок Андрій сприймав водночас як загрозу й обіцянку. Порушене мовлення означало, що донька зможе бути поруч, навіть якщо не заговорить одразу. Обмежена рухливість усе одно передбачала життя. Він більше не вимагав від майбутнього повного повернення до попереднього стану. Після кладовища йому було досить знати, що в Софії взагалі лишається майбутнє, за яке можна боротися.
Андрій устиг повірити, що виявлений пульс автоматично скасовує весь жах. Тепер він зрозумів: порятунок на кладовищі був не кінцем, а початком нової боротьби. Наталія також попередила про внутрішнє розслідування. Помилково зафіксована смерть і підготовка живого пацієнта до поховання означали найтяжче порушення протоколів.
Коли прибула транспортна команда, Софію оточили переносними моніторами й підготували до перельоту. Медсестра з жалем пояснила, що в тісному санітарному гелікоптері тварину розмістити не можна, навіть якщо вона має службовий статус. Андрій заперечив, що саме Скай виявив ознаки життя. Правила лишалися суворими, і Максим запропонував доправити батька із собакою машиною: вони відстануть від гелікоптера не більш як на пів години.
Каталка вже рухалася до виходу, коли вівчарка натягнула повідець і подала відчайдушний сигнал. Андрій зупинив бригаду. Наталія повернулася до екрана й побачила швидке падіння кисню. Налаштування вентиляції негайно змінили, Софії ввели препарат. Скай лишався напруженим, доки цифри не піднялися до безпечного рівня.
Лікар транспортної команди визнав, що собака щойно запобіг кризі, яка могла початися вже в повітрі. Андрій дивився, як доньку везуть до гелікоптера. Вона була жива, але три доби провела на межі лише тому, що одна людина вирішила припинити боротьбу надто рано. Радість від поверненої надії неможливо було відокремити від люті й болю…
