Життя без прикрасНавпроти неї, розмахуючи руками, наче вітряк під час урагану, шаленів Костянтин. Його світла сорочка просякла потом. Краватка з’їхала набік, а під очима залягли тіні. Біля ніг Костянтина валявся його незмінний робочий рюкзак, величезна безформна торба з чорної кордури, з якою він тягався і в будень, і у свято.
— Ти розумієш, що ти накоїла? — верещав Костянтин, бризкаючи слиною. — Це вісім мільйонів. Я телефоную в поліцію просто зараз. Ти сядеш, мамо, ти справді сядеш на старості літ.
— Костянтинчику, ти блекоти об’ївся? — Голос Тамари Леонідівни пролунав низько й загрозливо, наче гудок тепловоза з туману. — Яка сумка, які мільйони? Ти зателефонував мені, плакав у слухавку, що в Насті спатифілум сохне, благав заїхати полити. Ну приїхала я, набрала води. Щойно до квітки підійшла, ти телефонуєш, репетуєш як навіжений: «Іди до шафи, шукай сумку». Я поткнулася, там пальта висять. Я тобі відповіла, що нічого немає, а ти примчав і кидаєшся на матір.
— І ти, мамо, хочеш, щоб я повірив у цю маячню? — Костянтин театрально схопився за голову. — Ключі тільки в тебе. У квартирі нікого не було. Не могла сумка випаруватися. Ти вирішила, що раз квартира дошлюбна, то можна ці гроші тихцем поцупити й синові життя зіпсувати. Зізнавайся, куди поділа? Віддавай добром.
Настя притулилася плечем до одвірка, схрестивши руки, і з холодним подивом спостерігала за цією феєрією.
— Костянтине, — голосно й твердо промовила Настя, перериваючи його монолог.
Обоє родичів різко обернулися. Чоловік тут-таки змінив гнів на вираз великого страждальця.
— Настусю, ти приїхала? — Він кинувся до неї, але Настя виставила вперед долоню, зупиняючи його на відстані метра. — Насте, це жах. Мама вкрала твої гроші. Вона каже, що нічого не бачила, але, крім неї, тут нікого не було. Я покликав її полити цю кляту квітку, а вона нас обчистила.
Тамара Леонідівна повільно поставила лійку на стільницю. Пластик жалібно стукнув. Свекруха випросталася на весь свій чималий зріст. У її вицвілих сірих очах почала розгорятися неабияка ядерна пожежа.
— Костянтине, — крижаним тоном промовила пенсіонерка. — Ти зараз звинувачуєш мене, свою матір, у крадіжці, свідомо дивлячись мені в очі.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.