Життя без прикрасКостянтин кинув слухавку. Гудки вдарили по вухах. Настя стояла на розпеченому асфальті парковки, мружачись від немилосердного полуденного сонця. Жодної паніки через гроші вона не відчувала. Справжні мільйони лежали в броньованому підвалі банку під потрійним захистом, але ситуація смерділа так сильно, що перебивала навіть запах горілої шаурми із сусіднього кіоску.
Якщо сумка зникла, значить, її хтось узяв. До квартири мали доступ лише троє людей: вона, Костянтин і свекруха. Настя сумки не чіпала. Тамара Леонідівна — жінка-моноліт, учителька математики на пенсії з принципами, твердішими за перфоратор. Вона чужої копійки зроду не брала. Залишається Костянтин. Але якщо Костянтин узяв сумку, навіщо він зараз влаштовує цей водевіль із поліцією та мамою? Відповідь категорично відмовлялася складатися. Бракувало вихідних даних. Вона рішуче рушила до запиленого таксі, що стояло біля узбіччя.
— На проспект, шефе. Якщо доїдемо без заторів, додам, — кинула вона, заскакуючи на продавлене заднє сидіння.
Водій, огрядний чолов’яга у вицвілому кашкеті, радісно крякнув і втиснув педаль газу. Машина сіпнулася, вгризаючись у міський потік. Поки краєвиди за вікном розмазувалися в брудну акварель, Настя методично розкладала по поличках поведінку чоловіка за останні дні. Костянтин працював менеджером у конторі з продажу витратних матеріалів для готелів. Зірок із неба не хапав, заробляв посередньо. Амбіцій мав на трьох, а лінощів — на десятьох.
Увесь останній тиждень відтоді, як вона продала квартиру, він ходив якийсь знервований, раз у раз заводив розмови про те, що безглуздо вкладати всі гроші в одну нову бетонну коробку, що треба взяти частину суми й відкрити власну справу. Настя ці розмови безжально припиняла на самому початку. Квартира була її, гроші були її, і ризикувати ними заради примарних бізнес-ідей чоловіка вона не збиралася.
— Приїхали, хазяйко, — прохрипів таксист, хвацько паркуючись біля знайомої сірої дев’ятиповерхівки.
Настя сунула йому купюру, вискочила із салону й попрямувала до під’їзду. Ліфт, як і слід було очікувати за законом підлості, не працював. На дверях висіла крива табличка з вибаченнями від керівної компанії. Настя зітхнула й почала методично, сходинка за сходинкою, долати відстань до четвертого поверху. У голові було кришталево ясно: хоч би що там сталося, вона виведе всіх на чисту воду.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.