Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Напередодні ювілею Даша захистила спадщину від переказів, а вранці чоловік і свекруха приїхали з планом купівлі будинку

Частина 19 з 21

Помітивши Поліну, тітка Раїса штовхнула сестру ліктем. Лариса Олегівна подивилася туди, і обличчя її посіріло.

У задушливій залі, як і раніше, гули лампи. Відкривши засідання, Ільницька без зволікань узялася до відповідей на запити.

— Банківська виписка підтверджує документ, наданий відповідачкою через свого представника. Гроші надходили лише в порядку спадкування та від продажу будинку. Інших зарахувань не було. Згідно з відповіддю мікрофінансової організації, позику на ім’я відповідачки переказали на картку позивача. — Суддя підвела очі на Дениска. — Ви визнаєте, що це ваша картка?

Дениско глянув на адвоката. Деркач майже непомітно кивнув.

— Так, моя. Але дружина дозволила взяти позику. Гроші призначалися сім’ї.

— Добре. У представника відповідачки є клопотання?

Попович устав.

— Так, ваша честь. Спершу прошу долучити зошит витрат Надії Борисівни Гуменюк за рік заміни даху та квитанцію банку. Із вкладу Григорія Яковича Гуменюка знято чотириста тисяч, за два дні до початку робіт. У зошиті зазначено постачальника, бригаду, усі суми. Окремо записано: позивач подавав листи й одержав дві тисячі на бензин. Оплачували ремонт спадкодавці.

Розгорнутий зошит ліг перед суддею. Ільницька довго читала, потім перевернула квитанцію, роздивилася печатку.

— Долучити. — Не підводячи очей, вона додала: — Гарно писала.

— Наступний документ, ваша честь. — Попович передав роздруківку. — Повідомлення надійшло відповідачці з номера Лариси Олегівни Тетеріної ввечері після першого засідання. Прошу долучити його. Зверніть увагу на обіцянку сказати, нібито відповідачка сама передала чоловікові телефон і паролі. І далі: «І Раїса підтвердить, і Гоша, і Боря».

Прочитавши аркуш, суддя повільно опустила його на стіл. Подивилася в перший ряд, де сиділи четверо.

— Свідкам позивача нагадую: перед допитом кожного особисто попередять про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову від показань. Можливе позбавлення волі. Кожен розпишеться сам. Зміст повідомлення суду відомий. Викликається Раїса Олегівна Мовчан.

Тітка Раїса підвелася, опустилася назад і знову встала. Дивилася вона кудись убік.

— Ваша честь, я нічого такого не бачила. Не знаю я. На кухні мене не було, коли йшлося про паролі. І взагалі, не пам’ятаю такого. У мене тиск.

— Ви відмовляєтеся від показань?

— Ні, не відмовляюся. Сказати нічого.

Викликаний слідом Георгій Артемович розправив вуса. Доповідав коротко, по-військовому:

— Про справи племінника нічого не знаю. У чуже сімейне життя втручатися не звик.

Боря до трибуни не дійшов.

— Мені недобре, — повідомив він із місця. — А щодо даху я, здається, минулого разу наплутав.

Суддя щось записала й перейшла до свідків відповідачки. Першою вийшла Антоніна Ігорівна. Підписала попередження твердим почерком, поправила орденську планку. Говорила вона з такою діловитістю, з якою, мабуть, колись доповідала хірургові перед операцією.

— Живу навпроти, через сходовий майданчик. Медсестрою відпрацювала сорок років. Чую тепер гірше, але бачу добре. Ларису Олегівну бачила біля під’їзду з темним оксамитовим мішечком, вона його до грудей притискала. По телефону сказала: «Везу поки що три штуки, решту потім. Нехай ваш оцінювач чекає». Потім поїхала на таксі на Мідну вулицю. І ще, ваша честь: стіни в нас картонні. Пізно ввечері, на день народження Даші, чула від неї: «Скринька в мене й буде в мене». Саме так. Хотіла тоді втрутитися, вирішила — не моя справа. Тепер моя.

— Ви не відчуваєте неприязні до родини позивача? — запитав Деркач.

Поверх окулярів Антоніна Ігорівна поглянула на адвоката.

— Молодий чоловіче, я сорок років тримала затискачі під час операцій. Неприязнь у мене тільки до брехні.

Інших запитань у нього не знайшлося.

Єлизавета Костянтинівна, яку викликали наступною, підтвердила:

— Годинники принесла Лариса Олегівна. Назвалася власницею, сказала, що успадкувала від свекра. Паспорт пред’явила свій, отримала двісті десять тисяч. Ще питала ціну всієї колекції. Решту обіцяла привезти, коли сімейні справи владнаються.

У заставному квитку не було жодної розбіжності з долученим звітом оцінювача: номери механізмів повністю збігалися.

Ксенія Георгіївна свідчила коротко:

— Того ранку мені зателефонували з номера Лариси Олегівни. Просили відсторонити Дашу від роботи, запевняли, що вона неосудна. І просили приховати від неї розмову.

У судді лежала службова записка, яку начальниця склала в день дзвінка. Номер і час у ній були зазначені.

— Ви очолюєте відділ протидії шахрайству? — уточнила Ільницька.

— Восьмий рік, ваша честь.

— Яка ваша професійна оцінка цієї розмови?…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

5

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
Лариса ОлександрівнаУкраїна

Відчула страх,як можна жити з такими людьми які як хижаки хочуть чужих грошей.Рада що Дарія виграла суд і вся спадчина залишилась її.Дякую за розповідь

ВолодимирУкраїна

Насолоду від цікавої історії що щасливо і справедливо закінчилась

Надія.Україна

Гарна історія ,А головне повчальна .

ЛюдмилаУкраїна

Дуже повчальна історія

ЛюбовУкраїна

Згадала себе. Мене теж дурив чоловік, свекруха і її діти. Я виросла в сім'ї де довірою дорожили, де карали за брехню, крадіжку, наклеп. Я думала, що так було в усіх сім'ях. Про все дізналась після смерті чоловіка від уже дорослого сина. Він думав, що я знала і за те сердився, що я нічого не робила. Свекрухи половини дітей її не має. Після цієї розповіді я зрозуміла чому син вигнав всю родину чоловіка з двору на другий день після похорону. Я ще тоді насварила сина, що так не можна. Він до цих пір нічого не розповів, не хоче тривожити. Хоч з часом я сама стала догадуватись. Сумно.

Усі обговорення

Ще з рубрики «Свекруха»

Усі історії рубрики