Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Напередодні ювілею Даша захистила спадщину від переказів, а вранці чоловік і свекруха приїхали з планом купівлі будинку

Частина 18 з 21

Ільницька довго гортала документи, хмурилася. Потім звернулася до Деркача:

— Крім слів свідка, у вас є підтвердження, що покрівлю оплачував позивач?

— Подамо до наступного засідання, ваша честь.

— Подайте. — Суддя знову постукала ручкою. — Питання про скасування забезпечення розглянемо, коли надійдуть відповіді на запити. У банку суд запитує виписку за весь час існування рахунку відповідачки, у мікрофінансової організації — відомості про одержувача позики. Розгляд справи відкладається.

Уже на виході Дениско вперше подивився на Дарію. Ні каяття, ні любові, ні навіть злості в цьому погляді не було. Він здавався розгубленим, наче все розрахував у механізмі, але під час складання виявив непомічену деталь.

Лариса Олегівна пройшла повз, навіть не повернувши голови. Біля виходу вона зупинилася, шепнула щось сестрі. Тітка Раїса кивнула й довго, важко дивилася на Дарію.

Увечері на кухні Антоніни Ігорівни Дарія перебирала бабусині зошити. Повідомлення надійшло з номера свекрухи. Ні вітання, ні смайликів, ні звичних помилок — наче текст набирала інша людина.

«Вирішила, що найрозумніша? На наступному засіданні розповім, як ти сама дала Денискові телефон із паролями й дозволила взяти позику на ремонт, для сім’ї. Дозволила за столом, при мені. Він підтвердить. І Раїса підтвердить, і Гоша, і Боря. Четверо проти однієї. Подивимося, кому повірить суддя — сироті чи сім’ї».

Дарія перевернула телефон екраном до столу. Перед нею лежав розгорнутий зошит: акуратні бабусині літери, клітинка за клітинкою. Рік заміни даху. Липень.

Четверо проти однієї.

Вона перегорнула сторінку.

Уранці Дарія принесла Поповичу три зошити в клітинку, перев’язані мотузкою. Леонід Микитович розв’язав їх, надів окуляри. У першому зошиті кожен місяць займав сторінку: дата ліворуч, запис про витрату посередині, сума праворуч. Дрібний округлий учительський почерк, жодних виправлень. Унизу — підсумок із двома рисками під ним.

— Це рік, коли міняли дах, — сказала Дарія. — Знайдіть липень. Ось.

Потрібну сторінку Попович читав уголос неквапливо, немов оголошував заповіт:

«На дах: метал, саморізи, водостоки — двісті чотирнадцять тисяч триста. Бригада Борисюка, чотири людини, шість днів — сто вісімдесят шість тисяч. Гриша зняв із вкладу, квитанція в коробці. На обід робітникам — три тисячі двісті. Деня, Даріїн чоловік, допомагав подавати листи. На бензин дала йому дві тисячі. Боря, його брат, приїхав на один день, рано поїхав. Дала на дорогу п’ятсот».

Знявши окуляри, адвокат подивився на Дарію так, ніби замість зошита вона вручила йому злиток золота.

— «Квитанція в коробці». Що за коробка?

— З-під дідових черевиків. Бабуся збирала в неї чеки за рік, усі квитанції. Я і її зберегла. Там банківська квитанція з печаткою — дід знімав гроші з вкладу.

— Даріє Олексіївно, своїм давнім записом твоя бабуся вже виграла нам справу. Залишилося донести докази до суду.

Він узявся за інші зошити. Записи за роки Даріїного шлюбу тепер змушували її червоніти.

«Дарія заплатила за Ларин санаторій — сто двадцять тисяч. Із власних грошей».

«Деня попросив у Гриші п’ятдесят тисяч на шиномонтаж. Гриша дав. Не повернув».

«Деня знову просив, тепер на мийку. Гриша відмовив. Поїхав ображений, не попрощався».

Бабуся помічала все. Не сперечалася, не пояснювала — занотовувала в зошит, клітинка за клітинкою.

— Надішли мені ще повідомлення з номера свекрухи, — сказав Попович, відсуваючи зошити. — Те, де обіцяють свідчення чотирьох. Для нас це подарунок, хоч тебе ним і лякали.

— Чому?

— Тут письмово викладено план лжесвідчення. Власноруч викладено. Перед допитом кожного свідка попереджають про кримінальну відповідальність за завідому неправду, аж до двох років. Я покажу текст судді. Тоді й побачимо, скільки з чотирьох захочуть його підтвердити.

Півтора місяця по тому Дарія знову піднімалася сходами суду. Над будівлею було низьке біле небо; сніг рипів під ногами так виразно, що було чути кожен крок.

У людному коридорі Лариса Олегівна сиділа разом із тіткою Раїсою, Георгієм Артемовичем і Борею. Усі вдяглися в темне, як на похорон. Біля вікна Дениско впівголоса розмовляв із Деркачем.

На лаві навпроти сиділи Антоніна Ігорівна в строгому сірому костюмі з орденською планкою, Єлизавета Костянтинівна в каракулевій шапці й бліда Поліна, яка тримала спину рівно. Неподалік із текою під пахвою стояла Ксенія Георгіївна: заради суду вона взяла відгул. Через тісний коридор лави дивилися одна на одну, як дві шеренги…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

5

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
Лариса ОлександрівнаУкраїна

Відчула страх,як можна жити з такими людьми які як хижаки хочуть чужих грошей.Рада що Дарія виграла суд і вся спадчина залишилась її.Дякую за розповідь

ВолодимирУкраїна

Насолоду від цікавої історії що щасливо і справедливо закінчилась

Надія.Україна

Гарна історія ,А головне повчальна .

ЛюдмилаУкраїна

Дуже повчальна історія

ЛюбовУкраїна

Згадала себе. Мене теж дурив чоловік, свекруха і її діти. Я виросла в сім'ї де довірою дорожили, де карали за брехню, крадіжку, наклеп. Я думала, що так було в усіх сім'ях. Про все дізналась після смерті чоловіка від уже дорослого сина. Він думав, що я знала і за те сердився, що я нічого не робила. Свекрухи половини дітей її не має. Після цієї розповіді я зрозуміла чому син вигнав всю родину чоловіка з двору на другий день після похорону. Я ще тоді насварила сина, що так не можна. Він до цих пір нічого не розповів, не хоче тривожити. Хоч з часом я сама стала догадуватись. Сумно.

Усі обговорення

Ще з рубрики «Свекруха»

Усі історії рубрики