М’який.
— Перепрошувати я не буду, — заговорила Поліна. — Мабуть, мені немає за що. Сама дурна. Просто Толька питає про кімнату з яблунею, а я не знаю, що сказати. Учора я пішла від Дениска. Із салону звільнилася. Подумала, вам ці фотографії потрібніші. Якщо знадобиться, розповім у суді, звідки вони й що я бачила.
Дарія переслала знімки собі. Потім подумала, розкрила гаманець і дістала візитівку Поповича.
— Це мій адвокат. Візьміть, раптом знадобиться. І ще… — Вона кивнула на хлопчика з розмальовкою. — Друга рукавичка лежить у Дениска в багажнику, біля дитячого крісла. Заберіть її.
Поліна обернулася до сина, подивилася на Дарію й затулила обличчя долонями. Заплакала неголосно, зовсім по-дитячому.
Толя відірвався від розмальовки й із серйозним, дорослим виглядом простягнув їй свою серветку.
До першого засідання залишалося три тижні. Суд містився в новій скляно-бетонній будівлі; на другому поверсі, у невеликій залі під низькою стелею, гули лампи денного світла. Жанна Юріївна Ільницька дивилася важким поглядом. Тих, хто затягував промову, вона підганяла стукотом ручки по столу.
Дениско прийшов щойно підстриженим, зібраним і серйозним. Такого костюма Дарія на ньому ще не бачила. Поруч сидів його адвокат Артем Григорович Деркач, випещений чоловік років сорока. Дарія машинально відзначила годинник у нього на зап’ястку: підробка під швейцарський, секундна стрілка рухалася ривками замість плавного ходу.
У першому ряду розташувалися Лариса Олегівна, тітка Раїса й Боря. Чоловік жодного разу не повернувся до Дарії.
— За чотири роки шлюбу подружжя вело спільне господарство, — впевнено, без затинань говорив Деркач. — При цьому відповідачка не повідомляла чоловікові про своє фінансове становище. Будинок в Ольховецьку ремонтували у шлюбі за спільні кошти. Сама лише заміна покрівлі коштувала близько п’ятисот тисяч, і в нас є свідок. Успадковані кошти перебували на рахунку, доступному всій родині. Заради придбання сімейного будинку мій довіритель узяв кредит і вніс завдаток. Відповідачка без пояснень відмовилася від угоди в останню мить, завдавши родині збитків. Борг виник в інтересах сім’ї, отже, поділити його слід порівну.
Викликаний до трибуни Боря довго прокашлювався. За його словами, три роки тому вони з Дениском їздили в Ольховецьк міняти дах. За металочерепицю Дениско нібито розраховувався готівкою і робітникам теж платив. Скільки саме, Боря пригадати не міг, але запевняв, що багато.
— П’ятсот, мабуть, а може, більше.
Ручка судді застукала по столу.
— Свідку, саму передачу грошей Денисом Анатолійовичем ви бачили? Назвіть одержувача й суму.
— З гаманцем я його бачив, — відповів Боря.
Хтось у залі хмикнув.
Попович підвівся не відразу. Не кваплячись поклав перед собою папери, провів долонею по стосику.
— Ваша честь, постараємося коротко. — Аркуші лягли на стіл рівним рядом. — Перед вами виписка з рахунку, який відповідачка відкрила винятково для спадщини. Першим зараховано переказ із вкладів спадкодавця, Григорія Яковича Гуменюка. Підстава — свідоцтво про право на спадщину. Потім надійшли два платежі покупців ольховецького будинку за договором продажу. На цьому надходження закінчуються. Зарплата сюди не надходила, позивач сюди нічого не переказував. Витрат на сімейні потреби теж немає. Уся сума від самого початку зберігалася окремо.
Він додав до розкладених документів ще один аркуш.
— Свідоцтво підтверджує: відповідачка успадкувала будинок після смерті Надії Борисівни Гуменюк. Покрівлю замінили раніше, за життя обох спадкодавців. Тоді власниками залишалися Гуменюки. Закон, на який посилається позивач, стосується вкладень у майно другого з подружжя, а цей будинок відповідачці на той час не належав. Тому навіть дійсна оплата ремонту позивачем не зробила б спадщину спільною. Сам факт такої оплати ми оспорюємо й на наступному засіданні надамо докази.
Деркач засовався.



















Поділіться враженням від історії
5Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Відчула страх,як можна жити з такими людьми які як хижаки хочуть чужих грошей.Рада що Дарія виграла суд і вся спадчина залишилась її.Дякую за розповідь
Насолоду від цікавої історії що щасливо і справедливо закінчилась
Гарна історія ,А головне повчальна .
Дуже повчальна історія
Згадала себе. Мене теж дурив чоловік, свекруха і її діти. Я виросла в сім'ї де довірою дорожили, де карали за брехню, крадіжку, наклеп. Я думала, що так було в усіх сім'ях. Про все дізналась після смерті чоловіка від уже дорослого сина. Він думав, що я знала і за те сердився, що я нічого не робила. Свекрухи половини дітей її не має. Після цієї розповіді я зрозуміла чому син вигнав всю родину чоловіка з двору на другий день після похорону. Я ще тоді насварила сина, що так не можна. Він до цих пір нічого не розповів, не хоче тривожити. Хоч з часом я сама стала догадуватись. Сумно.