На ювілеї свекруха вихваляла Андрія за щедрість

— Ну що, волохатий? Здається, тепер у цьому домі знову буде лише одна господиня, і це не Людмила Петрівна.

Двері балкона рипнули. Андрій увійшов, пахнучи холодом і тютюном. Щока в нього досі була червона.

— Катерино, — тихо почав він.

Вона випросталася й подивилася на нього. У її погляді не було ані злості, ані тріумфу, лише спокійна ділова впевненість.

— Завтра о восьмій підйом, Андрійку. На заправку потрібні оператори. Я бачила оголошення. Графік — доба через троє. Зарплата невелика, зате чесна.

— На заправку, Катерино? Серйозно?

— Абсолютно. Або заправка, або… — Вона кивнула на кухню, де переверталася на скрипучій розкладачці Людмила Петрівна. — Або мама переїжджає до нас. Обирай.

Андрій зітхнув. Жити з мамою в одній квартирі, коли вона в такому настрої…

— Я зрозумів, заправка.

Він понуро поплентався до ванної. Катерина підійшла до вікна. Місто внизу виблискувало вогнями. Там, у цих вогнях, тисячі жінок тягнули на собі побут чоловіків, дітей і свекрух, боячись сказати слово наперекір, боячись зруйнувати крихкий мир.

Сьогодні вона зруйнувала мир, зате тепер стояла на твердій землі, а не на болоті брехні. Приємне відчуття.