Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

На ювілеї компанії Антон танцював із колегою на очах у дружини, сподіваючись, що вона промовчить, як і раніше

Частина 12 з 35

Коли Валентина знову глянула на Ігоря, вираз її обличчя змінився.

— Я хочу, щоб ми перевірили все. Без винятків, навіть якщо мені буде боляче дізнатися, що ми знайшли.

Зазвичай вона поверталася додому раніше, ніж того вечора. Антон розмовляв телефоном біля каміна у вітальні. Помітивши дружину, він поспіхом закінчив розмову й поклав телефон на стіл екраном донизу.

— Де ти була? — запитав він таким тоном, наче вона вже була в чомусь винна.

— Треба було залагодити деякі справи. — Валентина залишила пальто на стільці.

— Щось забагато в тебе останнім часом справ як на людину, яка не працює. — Антон насупився.

Валентині кортіло відповісти, та вона промовчала й далі дивилася на нього. Антон заговорив про ювілей: перед інвесторами компанія має виглядати бездоганно, усі подробиці свята узгоджує Юлія, а у списку гостей, імовірно, ще дещо зміниться.

— Ти хочеш, щоб я прийшла?

— Звісно. Ти ж моя дружина. — Антон, здавалося, здивувався самому запитанню. — Сподіваюся тільки, що ти поводитимешся як слід і не зведеш увесь вечір до розмови про свої комплекси.

Вона ще кілька секунд дивилася на нього. Зовні він залишався тим чоловіком, у якого вона закохалася: темні очі, охайно вкладене волосся, знайомі рухи рук, коли він говорив про свої проєкти. От тільки колишнього запалу в голосі вже не було. У ньому чулася зверхня впевненість людини, яка, здавалося, чекала, що їй підкоряться.

— Антоне, ти ще хочеш зберегти наш шлюб?

— У мене немає часу на такі розмови. — Він утомлено зітхнув.

— Мені не треба довгих пояснень, — м’яко продовжила вона. — Скажи тільки, чи лишилося між нами щось, що варто берегти.

— Мені потрібен спокій. Досить цих допитів. — Антон підвівся й узяв телефон. — Хочеш допомогти — для початку перестань поводитися як жертва.

Він вийшов, не дочекавшись її відповіді. Валентина лишилася сама перед згаслим каміном. Може, настав час перестати домагатися відповіді від людини, яка вже вирішила її не слухати.

Наступного дня Ігореві написала працівниця фінансового відділу. Вона багато років працювала бухгалтеркою й просила про конфіденційну зустріч: її непокоїли нещодавні вказівки. Їй трапилися рахунки постачальників, пов’язаних із новою корпоративною структурою, і папери, ніби підготовлені на обґрунтування операцій, яких іще не провели. Крім того, вона помітила, що деякі внутрішні файли не збігаються з версіями, переданими на перевірку.

Ігор погодився вислухати її та зберегти все, що могло мати значення. Розповівши про це Валентині, він попросив її не хвилюватися завчасно.

— Можливо, це помилки в оформленні або рішення, які до ладу не задокументували. Але не можна відкидати й того, що хтось намагається замести сліди окремих операцій.

— Антон сам до цього причетний?

Ігор відповів після паузи:

— Поки що не знаємо. Знаємо лише, що треба діяти, доки не зникла важлива інформація.

Тим часом Юлія готувала ювілей із завзяттям, якого її посада від неї не вимагала. Оформлення зали, квіткові композиції та музику для головного танцю вона вибрала сама. Антонові вона запропонувала з’явитися перед пресою так, щоб його вихід був особливо ефектним.

Якось удень Лариса приїхала до штаб-квартири й застала Юлію за переглядом фотографій вечірніх убрань. Юлія показала їй червону сукню.

— Як гадаєте, на ювілей підійде?

— Тобі цей колір чудово личитиме, — сказала Лариса зі схвальною усмішкою. — Антонові потрібна жінка, яка вміє вирізнятися поруч із ним.

— Я лише хочу зробити свій внесок в успіх компанії, — з удаваною скромністю відповіла Юлія і стримано поцікавилася: — А Валентина буде?

— Моя невістка ніколи не розуміла світу, у якому живе мій син. — Лариса сухо розсміялася. — Рано чи пізно їй доведеться змиритися з тим, що декому судилося залишитися позаду.

Юлія нічого не сказала, та вдоволення, що блиснуло в її очах, важко було приховати.

Того ж тижня Валентина знайшла на робочому столі Антона запрошення для Юлії. Для квитка вибрали особливий папір; кілька слів Антон дописав від руки: «Цей вечір буде незабутнім». Валентина трохи постояла над запрошенням і залишила його точнісінько там, де знайшла.

Нових доказів їхньої близькості їй більше не треба було. Їй потрібно було зрозуміти, якого розмаху набули ділові рішення, які вони готували. Ігор уже запросив додаткові документи й чекав на відповіді від кількох відділів. Доти Валентина вирішила не з’ясовувати стосунків із чоловіком: поспішна сварка могла насторожити тих, хто хотів приховати інформацію…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

1

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
КсеняУкраїна

Справедливість.

Усі обговорення

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики