Катерина й Роман приїхали без попередження. Донька пройшла до вітальні у взутті, наче не помітила килимка біля порога. Роман одразу опустився на диван, розвалився з таким виглядом, ніби повернувся додому після важкого дня. Мирон стояв біля книжкової полиці з текою документів у руках: вклади, страховки, папери на будинок — усе прожите життя, прибране під гумку в картонну обкладинку.
— Тату, у нас терміново, — почала Катерина швидко, не дивлячись йому в очі. — Дуже терміново. Потрібні гроші. Не потім, не за місяць. Зараз. Дай доступ до вкладів. До всіх.
Мирон повільно закрив теку.
— Катю, ми минулого місяця закрили твої борги по кредитках. Перед тим оплатили рахунки, що накопичилися. Мені підняти виписки й зачитати тобі все по порядку, чи ти сама пам’ятаєш масштаб?
Роман усміхнувся, навіть не намагаючись підвестися.
— Ну навіщо знову цю бухгалтерію розводити, батю? Гроші ж лежать без руху. А нам дітям зимові речі купити нема за що. Давайте нормально, по-сімейному. Без підрахунків і докорів.
— По-сімейному, — повторив Мирон, і слово здалося йому чужим. — Романе, за п’ятнадцять років ти хоч раз заплатив за спільну вечерю, коли ми сиділи вчотирьох? Хоч чайові залишив? Розкажи мені тепер про сімейні цінності. Видно, я справді відстав від життя.
— Мироне, — тихо покликала з кухні Оксана, вже відчуваючи, як розмова скочується туди, звідки її не витягти.
Але Мирон не зупинився.
— Усі ці роки з моєї пенсії, зарплати й відкладених грошей ви робите бездонний банкомат. Усе. Досить. Лавка зачинена.
Катерина схопилася. Її рука сіпнулася, зачепила чашку, і кава хлюпнула на килим, привезений ними з Оксаною з давньої поїздки на річницю весілля. Коричнева пляма розповзалася по візерунку, а донька навіть не глянула вниз.
— Ти просто жадібний, — сказала вона з перекошеним обличчям. — Сидиш на своїх заощадженнях, ніби збираєшся забрати їх із собою. У рідної доньки рахунки накопичуються, а ти міркуєш!
— Рахунки накопичуються, бо гроші йдуть на ставки, — відповів Мирон. — Щоразу ти вигадуєш нову історію, але сповіщення з мобільного банку все ще приходять мені. Я бачу, куди списуються суми. Не треба робити з мене сліпого старого…
