У просторій квартирі миттю запала дзвінка, щільна, цілюща тиша. Ніхто більше не бігав із вереском коридором. Телевізор із дурними мультиками більше не горлав на повну гучність, а дверцята кухонних шафок не грюкали з розмаху. Повітря стало чистішим.
Людмила Петрівна пройшла на кухню. На столі стояли липкі немиті горнятка, валялися фантики від цукерок і крихти печива. Вона взяла сміттєве відро й одним різким рухом ганчірки змела в нього все це сміття.
Вона поставила чужі горнятка в раковину й увімкнула теплу воду. Вона не відчувала ані найменшого жалю, ані гіркоти втрати. Вона фізично відчувала, як просто зараз розслабляються кам’яні м’язи її спини й шиї. Як безповоротно відходить те постійне виснажливе фонове напруження, у якому вона була змушена жити весь цей останній місяць.
Вона вирішила, що завтра вранці викличе професійний клінінг, щоб відмити ті дві кімнати від чужої присутності. Поверне туди свої улюблені квіти в діжках. Купить нові світлі штори…
Син зателефонував їй лише за півтора місяця. Голос у слухавці був тьмяний, безмежно втомлений і надломлений. Він розповів, що вони зняли занедбану двокімнатну квартиру на самій околиці міста й тепер віддавали за неї майже половину його непоганої зарплати. Оксана щодня влаштовувала істерики й вимагала найняти няню, бо не давала собі ради з двома дітьми й побутом, а вільних грошей не було взагалі.
Мрія про іпотеку відсунулася на невизначений примарний строк. Михайло довго м’явся, а потім обережно спробував натякнути, що вони могли б спробувати почати все спочатку, що вони все усвідомили, все зрозуміли й більше так не робитимуть. Але Людмила Петрівна м’яко, проте непохитно перевела тему розмови на прогноз погоди й його здоров’я.
Повернення до минулого не було й бути не могло. Її дім, її фортеця знову й назавжди належав тільки їй одній.
