Життя без прикрасІрина взяла його. Яблуні, гойдалки, біля них три постаті різного зросту: велика, менша й крихітна. Над усіма — величезне жовте сонце, промені розходяться навсібіч.
— Тут тато, — Таня тицьнула пальцем у малюнок. — Тут ти. А ось я. Сонце теж є, тато його ловить.
Горло перехопило, й Ірина не одразу змогла відповісти.
— Дякую, Таню. Як гарно… — Вона озирнулася. — А де ж тато? Ти сюди сама бігла?
— Удома він, — Таня шморгнула носом. — Сумний. Бабусі дзвонив, я чула. Казав, ти вирішила, що він злодій. Тільки тато не злодій. Він уночі зовсім не спав: спершу з ліхтариком у сараї сидів, потім на кухні. Мовчав, мовчав, а тоді за столом заснув.
Ірина не відповіла. Далі дивилася на намальовані постаті й не могла підвести очей.
— Тітко Ірино… — Таня смикнула її за рукав. — Я тобі таємницю скажу, а ти тоді залишишся?
— Що за таємниця, сонечко?
Таня озирнулася, ніби перевіряючи, чи ніхто не підслуховує, й нахилилася до її вуха.
— Тітка Наталія теж скарб шукає. Уночі я бачила, ще перед тим, як ми до бабусі поїхали. Прокинулася, бо пити захотіла. Дивлюся у віконце, а за сараєм ліхтарик і хтось землю копає. Потім уранці тітка Наталія цукерки дала. Вона мене у вікні помітила, сказала. І що це вона там скарб шукала. Веліла нікому не казати, бо це наша з нею таємниця. Я от тобі розповіла… Нічого?
Ірина дивилася на дівчинку й мовчала. У голові стало тихо — так бувало на викликах, коли навколо метушилися, кричали, а вона раптом починала бачити головне. Наталія. Цукерки перед від’їздом. Таємниця, про яку оголосили всій вулиці. Вкрадливий голос за чаєм: ні на кого вона нібито не натякає. Пропозиція Оксані Василівні облишити цей клопіт. І погляд на гойдалки — усмішка на обличчі, але не в очах.
— Нічого, Таню, — відповіла вона, сама дивуючись спокою свого голосу. — Правильно ти зробила, що розповіла.
Дзвін магазинного дзвіночка долинув до зупинки разом з обуреним жіночим голосом. На ґанок вийшла пара з покупками: обоє несли по пакету. Чоловік човгав капцями, насунувши панаму, його супутниця накинула поверх купальника яскраве парео.
— Більше сюди ні ногою! Уже котрий день вода в басейні як в ополонці. На сауну годину чекаєш, а вона ледь тепла. Зате грошей із нас узяла як за курорт!
— Вона ж пояснювала, що з електрикою негаразди, — без особливої зацікавленості озвався чоловік. — Потужності мало, на все одразу не вистачає.
— Коли приїхали, чомусь вистачало. І басейн теплий був, і сауна працювала. А потім одного дня як відрізало.
Відпочивальники проминули зупинку, не звернувши на Ірину уваги, і пішли стежкою до річки. Вона залишилася сидіти, підраховуючи дні. Скарги збігалися з тим самим ранком: автомат майстерні опущений, батькова ізоляційна стрічка намотана на нього, щоб мама ненароком не ввімкнула.
На повороті показався автобус. Його важко гойдало на вибоїнах, а Таня все тримала Ірину за руку й серйозно дивилася знизу вгору. Ірина перевела погляд з машини, що наближалася, на дівчинку, потім на малюнок: три постаті під великим жовтим сонцем.
— Поїдете? — нетерпляче гукнув водій, визирнувши з дверей, що зі скрипом відчинилися.
— Ні. Ми залишаємося.
Автобус зачинив двері й покотив далі, здіймаючи за собою пил. Ірина підняла сумку, другою рукою взяла Танину долоню й повернула додому.
До середини вулиці вони ще не дійшли, коли попереду розчахнулася хвіртка. Віктор вискочив босоніж, розпатланий, із телефоном у руці.
— Таню! — Він підбіг і, підхопивши доньку, міцно притиснув її до себе. — Куди ж ти втекла? Я весь дім обшукав, уже не знав, що й думати!
— Я тітці Ірині малюнок носила, — промовила дівчинка йому в плече. — Вона хотіла поїхати. А тепер залишається.
Тільки тоді Віктор глянув на Ірину. Червоні очі, неголене обличчя — наче він цілий тиждень не спав, а не одну ніч. Його погляд затримався на її обличчі, опустився до сумки. Він мовчав.
— Вікторе, я…
— Давайте потім, — нарешті промовив він. — Хоч би що ви зараз збиралися сказати, потім.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Мне очень понравился рассказ