Життя без прикрас— Мамо, я сама бачила цей дріт.
— І що з того? Віктор не такий, Іринко. Ринву мені полагодив, потім паркан, хвіртку. А як він із Танею… Ні, не вірю, що така людина крастиме.
— Андрій теж хорошим здавався. Не забула, як він тобі на кожне свято квіти приносив?
Мама більше не заперечувала.
— У поліцію треба заявити, — сказала Ірина. — Приїдуть, оглянуть, потрібні папери складуть.
Вона дістала телефон, проте дзвонити не стала. Замість номера уявилося сусідське подвір’я: під’їжджає поліцейська машина, люди у формі йдуть до сараю, відчиняють його. А біля хвіртки Таня — блакитна сукеночка, великі очі, сповнені переляку. Потім біля магазину почнуть перешіптуватися їй услід: донька злодія, того самого, що в пенсіонерки електрику крав.
Таня тут ні до чого. Усю ніч тримала її за палець, питала: «Тітко Ірино, а ти не підеш?» Ірина повільно поклала телефон на стіл.
— Не звертатимусь я в поліцію, — сказала Ірина. — Заради Тані. Тільки ти, мамо, автомат майстерні не вмикай. Хоча б так залишимо.
— А сама ти що?
— Завтра зранку поїду. Першим автобусом.
— Іринко, ти ж іще у відпустці…
— Не можу тут залишатися, мамо. Не можу цей паркан щовечора бачити.
Лист вийшов лише з третього разу. Два перші аркуші Ірина порвала: довгі, злі, у них було все, що хотілося кинути Вікторові в обличчя. На третьому написала коротко:
«Вікторе, я докопала до вашого сараю й на власні очі побачила кабель біля ваших акумуляторів. Заявляти в поліцію не буду — винятково заради Тані. Гроші, які моя мама заплатила за вашу електрику, можете не повертати. Нехай будуть подарунком на прощання. До нас більше не приходьте: ні до мене, ні до мами. Ірина».
Склавши аркуш учетверо, вона вийшла за хвіртку й опустила його в скриньку на сусідському паркані. Повернулася збирати сумку. Оксана Василівна зітхала, ходила слідом із кімнати в кімнату, а потім мовчки взялася пекти пиріжки в дорогу. Ірина знала цю мамину звичку: коли тяжко, вона пече.
Сусіди повернулися, коли вже стемніло. Біля будинку зупинилася машина, грюкнули дверцята, долинув сонний голос Тані. Усе стихло, та приблизно за двадцять хвилин хтось постукав у хвіртку. Ірина погасила світло на веранді.
— Ірино, відчиніть, прошу вас! — покликав Віктор із темряви. — Лист ваш прочитав. Тут якась помилка, я навіть не розумію, про що йдеться. Нам поговорити треба.
Вона стояла в темній кімнаті, не ступаючи й кроку.
— Оксано Василівно! — знову покликав Віктор. — Ви чуєте мене?
Мама рушила до дверей. Ірина втримала її за руку й похитала головою.
— Мамо, будь ласка. Не відчиняй.
Він іще кілька разів постукав. Потім довго не йшов. Ірина його не бачила, але їй здавалося, що він досі стоїть за хвірткою. Нарешті скрипнула вже його хвіртка, зачинилися двері будинку. Більше звуків не було.
Не зронивши ні слова, мама пішла до себе. Ірина лягла просто в одязі, залишивши зібрану сумку біля ліжка. Заснути не вдавалося. За вікном над темною яблунею стояв усе той самий великий місяць. Гойдалки на нових мотузках ледь погойдувалися від вітерцю, ніби на них щойно хтось сидів. Дивлячись туди, Ірина думала, що відтепер уже нікому не повірить.
З дому вона вийшла рано, ще до восьмої. Мама дійшла з нею до хвіртки й віддала пакет із пиріжками. Хотіла заговорити, але лише махнула рукою й відвернулася, ховаючи обличчя, а потім повернулася в дім.
До зупинки довелося йти на інший кінець вулиці, до сільського магазину. У бетонній коробці стояла лавка, списана кількома поколіннями школярів. Автобуса чекали невдовзі після восьмої ранку, хоча вчасно він бував рідко. Ірина поставила сумку й сіла поруч із нею.
На вулиці стояла тиша, тільки корова десь мукала та біля магазину старий порався з велосипедом. Ірина уникала дивитися за яблуні, звідки виднілися два дахи — мамин і сусідський. Темні панелі вже блищали на сонці.
— Тітко Ірино, зачекай! Тітко Ірино!
Вона обернулася на крик. Таня бігла щодуху, притискаючи до грудей аркуш паперу. Без панамки, хвостики розтріпалися, блакитна сукня від учора встигла зім’ятися. Захекавшись, дівчинка зупинилася поруч і простягнула аркуш.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Мне очень понравился рассказ