Життя без прикрасЯсного, дзвінкого ранку Ірина вмостилася з чаєм на ґанку. Сусіди збиралися: Віктор виносив сумки до машини, а Таня в ошатній блакитній сукні гасала навколо, заважаючи йому щосили.
— Тітко Ірино! — закричала вона, помітивши сусідку. — Ми до бабусі збираємося! Там папуга живе. Він «Танечка» казати вміє!
— Тоді привітайся з ним від мене, — усміхнулася Ірина.
Біля Вікторової хвіртки зупинилася знайома біла машина. З неї випурхнула Наталія — легкий сарафан, темні окуляри.
— Доброго ранку, Вікторе! У райцентр на ринок їду, вирішила дорогою зазирнути. Оксана Василівна розповіла, що малеча ваша прихворіла. — Вона присіла перед Танею й подала кульок. — Тримай. Найсмачніші цукерки — тим, хто одужує.
— Дякую вам, — чемно відповів Віктор, укладаючи чергову сумку в багажник. — Даремно турбувалися.
— Та що ви, які тут турботи? Сусіди ж.
Наталія наблизилася до дівчинки й зашепотіла їй на вухо. Таня пирснула, затулила рота долонями й заходилася кивати.
— У нас таємниця! — оголосила вона так, що чути було на всю вулицю.
— Таємниця, — підтвердила Наталія, торкнувшись пальцем губ. Випросталася. — Усе, не затримую. Щасливої дороги!
Вона помахала Ірині й поїхала. Та знизала плечима, проводжаючи машину поглядом: здається, Наталія з будь-ким могла порозумітися, навіть із п’ятирічною дівчинкою.
За кілька хвилин вирушили й сусіди. Таня махала Ірині з вікна аж до повороту, поки автомобіль не зник з очей. Ірина допила чай, натягнула нові рукавички, подаровані Віктором, і взяла лопату, яку нагострив Петрович.
Від останньої ямки до сусідського сараю лишалося кілька кроків. Над штахетником здіймалася темна стіна. Ірина відступила від попередньої ямки на кілька кроків і ввігнала лопату в землю — так легко, що аж завмерла від подиву.
Раніше доводилося пробиватися крізь сухий, твердий, мов камінь, ґрунт. Тепер лопата входила, наче в пісок. Ще кілька рухів — і стало видно: земля пухка, лежить грудками. Тут недавно копали.
На глибині штика показалася чорна оболонка. Але кабель більше не тягнувся вздовж огорожі. Він різко змінював напрямок і йшов під штахетник, до Вікторового сараю.
Ірина випросталася. Кілька секунд стояла нерухомо, потім пішла вздовж паркану до стіни, що майже прилягала до нього. Під нею виднівся свіжий горбочок землі. Усе вказувало на те, що дріт ішов туди, усередину, під нижні дошки.
У стіні знайшлася щілина завширшки з палець. Притулившись до штахетника, Ірина зазирнула в неї. У сараї було темно, але сонце проникало крізь щілини в покрівлі. У світлій смузі виднілися вже знайомі важкі акумулятори, коробка, на якій блимали зелені вогники. А знизу, з-під дощок біля стіни, просто під акумуляторами, стирчав товстий чорний кабель — такий самий вона бачила в батьковій майстерні.
Вона відступила. Спершу в голові не лишилося жодної думки. Потім усе побачене почало складатися в таку ясну картину, що стало важко дихати.
Ось чому Віктор не сидів без світла. Акумулятори завжди заряджені, квитанцій від самого переїзду жодних. Якщо за нього платить мама, то йому й нема чого отримувати квитанції. І витрати ж зросли після його приїзду — Наталія казала, а Ірина не захотіла слухати. Панелі на даху, глузування з дивака, який ловить сонце… Тепер Ірина була впевнена: панелі стояли лише про людське око. Усе село посміювалося, ніхто такого й не запідозрив.
Він знається на проводці. Щовечора стояв поруч, поки вона шукала кабель, розважав історіями. Тепер Ірині здавалося: він стежив, як далеко вона дісталася. А того дня, коли мала дійти до сараю, поїхав. Землю біля паркану хтось перекопав уночі. Вона вже не сумнівалася, кому це знадобилося.
Ірина сіла на перевернуте відро. Тремтіли руки. Рукавички, пластирі, полагоджені гойдалки — усе згадувалося тепер інакше. Уночі вона вперше за стільки років довірила чужій людині розповідь про Андрія. Віктор слухав, жалів її… А може, думав, яка ж дурепа перед ним сидить. Одного разу вона вже повірила людині, яка вміла і слова дібрати, і поглянути як треба, а сама жила її коштом. Виходило, нічого вона так і не навчилася.
— Ні, Іринко. Не вірю. Не може цього бути.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Мне очень понравился рассказ