Життя без прикрасНа лавочці біля гаража курив Петрович, колихаючи перев’язану руку. Схоже, до роботи він іще не міг повернутися й від вимушеного неробства хмурився дужче, ніж зазвичай.
— Петровичу, допоможіть мені, будь ласка.
Він підвів голову, оглянув її сумку й обличчя.
— Кажи, що там.
Ірина виклала все так, як звикла доповідати на зміні: коротко, без почуттів, самі факти. Пухка ділянка землі, несподіваний поворот кабелю під Вікторів сарай, Танин секрет, холодна вода в басейні. Петрович не перебивав. Дослухавши, жбурнув недопалок під ноги, притиснув черевиком і підвівся.
— Ходімо розбиратися.
Біля ямки він оглянув поворот кабелю, паркан і землю навколо.
— Тут він у тебе звернув, так? — запитав Петрович. — А доти куди тягнувся?
— Уздовж паркану, прямо.
— Отже, прямо й продовжуй. Якщо його до сараю перекинули, колишній хвіст далі лишився. За одну ніч ніхто всієї траншеї наново не викопає.
Відступивши на пару кроків у колишньому напрямку, Ірина заходилася копати. Петрович стояв над нею й розпоряджався:
— Лівіше бери… Тепер глибше. Та не так! Ану, дай сюди, — провадив Петрович.
Він раз у раз забирав лопату здоровою рукою, пробував сам, чортихався й повертав її Ірині. Дві перші ямки нічого не дали. У третій, коли заглибилися на багнет лопати, під лезом пружно подалося щось знайоме.
Ірина опустилася навколішки, руками відгорнула землю. Такий самий чорний кабель тягнувся далі вздовж паркану — туди, куди вів від самого початку. Вона прокопала назад, до сараю. За пару кроків знайшовся кінець, рівно обрізаний і ретельно обмотаний ізоляційною стрічкою.
— Ось і розгадка, — сказав Петрович. — Перерізали дріт. Ту частину, що від майстерні, під сарай завели, а дальню кинули тут. Вона далі йде.
Почувши за спиною кроки, Ірина озирнулася. Віктор стояв із лопатою по той бік штахетника. Досить було побачити розкоп і обрізаний кінець, щоб зрозуміти підміну. Без жодного слова він переліз через паркан, став поруч і на два кроки далі встромив свою лопату.
— Вікторе… — неголосно покликала Ірина.
— Потім, — повторив він, не відриваючись від землі. — Спершу до кінця дійдемо.
До полудня вони вдвох копали під команди Петровича. За парканом кабель перетнув зарослий пустир позаду Вікторової ділянки й потягнувся вниз, до річки, більше нікуди не звертаючи.
Посеред пустиря Петрович зупинився й ляснув себе по лобі здоровою долонею.
— Минулої осені! От же ж, одразу б згадати. Вона тоді свої будиночки ставила, робітники всюди рилися: труби прокладали, ще щось. І тут канаву робили, біля порожньої ділянки. Я ще здивувався: ділянка продається, ніхто не живе, чого вони тут забули? Тепер зрозуміло.
— Хто — вона? — запитав Віктор, хоча з обличчя було видно: здогадався.
Замість відповіді Петрович кивнув уперед. За пустирем височів новий високий паркан із коричневого профнастилу. Над ним виднілися дахи охайних дерев’яних будиночків і верхівка альтанки. Під цей паркан і йшов розкопаний кабель.
Ірина довго стояла випроставшись. Там, за огорожею, був охололий басейн. Згадувалися мед, полуниці, цукерки, ласкаве привітання: «Оксано Василівно, добридень, люба». Мамине: «Без Наталочки я б пропала». І впевнене: «Сусіди мають одне одному допомагати».
— Вона ж мамі подарунки возила, — сказала Ірина. — Щотижня до поліклініки підвозила.
— За мамині гроші чому б і не повозити, — озвався Петрович і сплюнув.
Віктор опустив лопату на землю. Петрович потягнувся по телефон.
— Тепер уже можна й дільничного запросити, — сказав Петрович.
Через годину приїхав молодий серйозний дільничний. На спині форменої сорочки від спеки проступила волога. Не кажучи ні слова, він пройшов уздовж розкопів від майстерні до самої огорожі, присів біля обрізаного кабелю, зняв усе на телефон, зробив нотатки в блокноті.
— Ходімо тепер із господинею поговоримо.
Біля воріт гостьових будиночків стояли машини відпочивальників, які приїхали з міста. На галявині біля альтанки гості пили чай під парасолями. Наталія одразу вийшла на дзвінок — у білих штанах, шовковій блузці, привітна, вже всміхаючись. Усмішка лише на мить здригнулася, коли вона розгледіла дільничного, Петровича й забруднених землею Ірину з Віктором.
— Ірино, Вікторе! Що у вас сталося?
— У вашої сусідки Оксани Василівни виявили самовільне підключення до лінії, — відповів дільничний. — Кабель доходить до вашої ділянки. Треба подивитися, куди його тут проведено.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Мне очень понравился рассказ