Життя без прикрасЗ-за столу Марина дивилася, як його ведуть угору стежкою. Він не виривався, ішов з опущеною головою. Біля хвіртки зупинився й озирнувся.
— Марино! Про маму — правда? Відповідай мені, правда?
Сказати нічого вона не змогла. Артема повели.
Знову загупали у двері — голосно, по-хазяйськи. Марина впізнала дзвінкий голос Олени:
— Маринко, я приїхала! Відчиняйте!
Щойно Антоніна Яківна відсунула засув, Олена влетіла в сіни. Слідом переступила поріг її однокурсниця, слідча Жанна Чижова: молода, висока, у довгому пальті, з товстим зошитом під пахвою. Руде волосся було туго зібране на потилиці. Марина помітила в неї старий чоловічий годинник на потертому шкіряному ремінці — для такого тонкого зап’ястка він був завеликий.
Олена обійняла подругу, відступила, роздивляючись її, і відразу обійняла знову.
— Ти на ногах… Знову стоїш?
— Стою, — відповіла Марина, але сил триматися більше не лишилося. Коліна підігнулися, вона почала осідати. Її встигли підхопити з обох боків і посадили на лаву.
— Усе, доню, — сказала Антоніна Яківна. — Відстояла ти своє. Усе.
Жанна оглянула хату. Під розбитим вікном лежали скалки, на підвіконні лишилася кров. У кріслі й досі сиділа подушка в блакитній шапочці. Слідча поправила годинник, що сповз.
— Стьопу Пасічника взяли пів години тому, у нього вдома у Вільховежі. Побачив нас і насамперед заговорив про гальма. Сказав, що Шаповал заплатив: машина мала залишитися без гальм на серпантині. Катер уже опечатали, вранці заберемо жилет. Марино, сьогодні відпочивайте. Завтра ви мені все розповісте, докладно, починаючи із серпня.
— Добре.
— Ще Олена згадувала свідка у справі 1998 року, — продовжила Жанна, звертаючись до знахарки. — Він справді є?
— Є. Зранку привезу. Хоча він і сам обіцяв прийти.
Чижова кивнула, розгорнула зошит і зробила запис. За стінами потроху вщухав вітер; надворі ще було темно. Марина прихилилася до плеча Антоніни Яківни. Перед нею, біля вибитого вікна, стояло засипане склом порожнє крісло. Саме туди вона звеліла поставити його, щоб чоловік міг побачити. Побачив.
Михайло Георгійович прийшов сам, о восьмій ранку. На ньому був ретельно випрасуваний піджак, у якому Марина запам’ятала його на похороні. Три години він давав свідчення. Згодом, читаючи протокол, вона плакала над кожною сторінкою.
Що чекало далі, Олена пояснювала їй так само зрозуміло, як колись за шкільною партою пояснювала математичні задачі.
— Суд залишив Артема під арештом на два місяці, поки триватиме слідство. Обвинувачення будуть за двома епізодами. Відмова гальм — це замах на вбивство. А те, що приготували на катері, з кріпленнями та жилетом, — готування до вбивства. Стьопа вже дає свідчення, тож тепер є не лише твоя розповідь. Більше не доведеться вибирати між твоїм словом і словом чоловіка. Борис Шаповал помер, його судити не можна. Але це не означає, що свідчення Михайла Георгійовича залишаться поза справою: усе, що він розповів, увійде до неї. Щодо Люди потрібно буде знову звертатися до суду. Колись її оголосили померлою за рішенням суду, і скасувати його теж має суд. Для цього знадобиться аналіз, який підтвердить, що вона рідна сестра Антоніни Яківни. Тоді їй повернуть її прізвище, відновлять паспорт, пенсію — усе, що належить живій людині.
— А бабусин будинок?
— Він належить тобі й залишиться твоїм. Заяву про заборону правочинів без твоєї участі ми подали до служби реєстрації нерухомості. Без тебе з будинком нічого не зроблять. І розлучитися ти зможеш через суд, згода Артема для цього не потрібна. Пристані на твоєму березі він не збудує.
У понеділок Олена повезла їх у Вербоділля. Михайло Георгійович сів поруч із нею, Марина зі знахаркою — ззаду. За вікнами змінювалися поля й соснові ліси, залишалися позаду села з похиленими церквами. Антоніна Яківна не зронила ні слова. На її колінах усю дорогу лежала найстаріша скринька.
Серед сосон стояв довгий жовтий будинок інтернату — два поверхи, білі колони біля входу. У коридорі їх зустріла літня санітарка в синьому халаті. За нею невідступно йшов рудий кіт. На поворотах вона звично переступала через нього, навіть не намагаючись прогнати.
— Людочка в майстерні. Вона звідти майже не виходить. Тільки, будь ласка, тихіше: незнайомих боїться, чоловіків особливо.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.