Життя без прикрасЩе хвилину тому Марина пам’ятала, що старенька веліла не поспішати, не робити необдуманих учинків. Тепер їй потрібно було негайно з’ясувати, що вони затіяли за її спиною. Чекати вона більше не могла. Схопилася, голосно заляпала по ґанку й увійшла до будинку, а звідти відразу на кухню.
— Ларисо Юріївно, це ви зараз пропонуєте Толі зі мною розлучитися й з Оксаною одружитися?
Вона з обуренням дивилася то на свекруху, то на чоловіка. Анатолій похнюпився. Зазвичай рішучий і мужній, зараз він мав розгублений, невпевнений вигляд. Таким Марина бачила його вперше. Він не знаходив слів.
Свекруху поява невістки анітрохи не збентежила. Вона поправила зачіску, кокетливо поглянула на нігтики зі свіжим манікюром — учора над ним постаралася Оксана.
— Мариночко, не хвилюйся, ні з чим ти не залишишся. Твого магазину в тебе ніхто не відбере. Ти ж там не лише директорка, ти власниця. На життя заробиш.
— Тобто як? — Марина вимогливо подивилася на чоловіка. — Ви вже вирішили, що ми розлучаємося?
— Маринко, ніхто ще нічого не вирішив, ми розмовляємо, — сказав Анатолій. — Мама запропонувала. Але ж не просто так вона про це заговорила. Оксана мене кохає. Учора зізналася: завжди тільки мене кохала. А за того араба вийшла, бо злиднів боялася. До нього кохання ніколи не було. Тепер усе інакше.
— Пояснень не треба, — різко спинила його Марина. — Скажи одне: ти зі мною залишаєшся чи з Оксаною?
Анатолій знову опустив очі.
— Зрозуміло. Тоді я доньку заберу, — жорстко сказала вона. — І будеш цілком вільний.
— Стривай-но, — глузливо втрутилася Лариса Юріївна. — Із собою роби що хочеш. А Настуню забрати ми тобі не дамо. Ти куди з нею підеш? У тебе ж ні кола ні двора.
Ось про що попереджала старенька. Треба було заздалегідь подумати, куди відступати, підготуватися. Марина зрозуміла це надто пізно, але відступати все одно не збиралася. Рішуче пішла до дитячої по доньку.
— Маринко, заспокойся, — долинуло їй услід. — Настуні в будинку немає. Я розуміла, що ти не опануєш себе, коли почнемо обговорювати майбутнє вашої сім’ї. Онука зараз у надійному місці.
Для Марини це стало новим ударом. Усе, що відбувалося, скидалося на жахливий сон — неправдоподібний і неймовірно жорстокий. Без жодного приводу їй раптом оголосили про розлучення, а тепер ще й власну дитину не давали побачити.
Вона почала шукати в сумочці телефон. Треба телефонувати до органів опіки, до поліції. Та свекруха заговорила раніше, ніж Марина встигла його дістати.
— Почнеш зараз до різних служб телефонувати — собі ж гірше зробиш, — спокійно сказала Лариса Юріївна. — Приїдуть поліція, опіка. Запитають, куди ти дитину везти збираєшся. Де житимете? На що? І що ти відповіси? Тобі твого заробітку тільки себе прогодувати вистачить. А квартиру винайняти? А витрати на доньку?
Марина розуміла, що в цьому свекруха має рацію. Анатолій міг дати Настуні забезпечене життя, возити на курорти, платити за хороші школи, потім за вищу освіту. Вона ж навіть не знала, куди пішла б із донькою, забравши її сьогодні. Зараз доводилося поступитися.
— Гаразд. Я їду додому, — сказала вона. — Через дві години Настя має бути там. Якщо її не привезуть, я все місто на ноги підніму. Поки оформляють розлучення, ми з нею залишимося у квартирі Анатолія. А далі суд вирішить, із ким дитині жити.
— Ось тепер розумно кажеш, — миролюбно всміхнулася свекруха. — Молодець, Мариночко. Ти хороша мати, це видно. Настуні добра бажаєш. Я впевнена, подумаєш як слід і сама вирішиш, що їй краще з Толею залишитися, у його новій сім’ї.
Лариса Юріївна взяла телефон і комусь зателефонувала. Імені співрозмовника вона не назвала.
— Привези Настю до квартири, де син із сім’єю живе. Години через дві-три.
Марина вийшла з будинку. Анатолій наздогнав її та сказав:
— Я теж до міста повертаюся. Поїхали зі мною, машиною.
Усю дорогу вони мовчали. Кожен окремо переживав зміни у своєму житті. Анатолій упивався мріями про Оксану: кохана жінка повернулася, повернулися почуття, і він сподівався ще раз пережити своє колишнє щастя.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.