Життя без прикрас— Мені треба сідати за документи. Та й у вас роботи вистачає, — сказала вона, прямуючи до маленького кабінету.
— А я що… Моє діло — попередити, — ледь чутно пробурмотіла їй услід жінка.
Провівши начальницю сумним поглядом, вона тяжко зітхнула й повернулася до квітів.
Дні очікування тяглися для Марини нестерпно довго. Вона зібралася на дачу, коли від від’їзду Анатолія минуло три дні: саме такий термін назвала їй старенька. Чоловік ще залишався за містом, тому Марина планувала переночувати там, а наступного дня повернутися разом із ним його машиною. Тепер поспішати не було потреби. Нещодавно Анатолій телефонував і повідомив, що на дачі цілковитий лад. Лариса Юріївна почувалася добре, Настуня була весела й чекала маминого приїзду.
Тепер Марина йшла без поспіху й без важкої поклажі — везла лише солодощі для близьких. Дачна вулиця потопала в зелені та квітах. Вона милувалася клумбами, вдихала їхні запаморочливі пахощі. Біля своєї ділянки згадала, що донечка зараз спить удень, і тихенько ввійшла у двір. Обережно причинивши хвіртку, попрямувала до будинку.
Майже всі вікна були відчинені: у таку спеку Лариса Юріївна час від часу влаштовувала протяг, намагаючись хоч трохи освіжити кімнати. Біля ґанку Марина почала розстібати босоніжки, і тут із кухонного вікна долинув голос свекрухи. Вона розмовляла із сином. Марина завмерла, прислухаючись.
— Толю, ви з Маринкою шість років живете, — ніжно казала Лариса Юріївна. — А щасливим ти так і не став. Так, ти маєш рацію: живете мирно, одне одному нічого не закидаєте. Тільки це дружба, синку, а не кохання. Згадай себе з Оксаною. Ось коли ти щасливий був, щасливіший за всіх на світі!
— Не треба про це, мамо, — похмуро відповів Анатолій. — Зараз моє життя — Маринка. Нехай кохання немає, зате дружина вона хороша. І вже вона мені ніколи не зрадить.
Під вікном було чути кожне слово.
— Життя одне, Толю, — далі переконувала його мати. — Ти маєш право прожити його щасливим. Я тільки цього для тебе й хочу: щоб кохали тебе, щоб тобі добре було. А в тебе ні того ні іншого. Твоя сільська дружина навіть не розуміє, як чоловіка кохати, як зробити його щасливим. Відповідай мені чесно: якби ти зараз був вільний, якби Оксана погодилася, ти б із нею одружився?
— Ну що ти, мамо, все «якби» та «коли б»! — невдоволено озвався Анатолій. — Я Оксану завжди кохав. Тільки я одружений, і донька в мене є. З Настунею я не розлучуся. Навіть заради неї.
Лариса Юріївна тихенько, задоволено засміялася.
— Так і треба! — палко сказала вона. — Оксаночка вчора, коли гостювала в нас, тобі не про все розповіла. А мені зізналася: дітей у неї бути не може. Я пояснила, що Настуню ми без труднощів у сім’ї залишимо, вона погодилася. Ти ж бачив, як вони заприятелювали!
Марина тихо опустилася на сходинку. Почуте приголомшило її.
Анатолія слова матері вразили не менше. Йому здавалося, що серце розривається на частини. Три дні тому, приїхавши на дачу, він побачив у матері з донькою Оксану — своє студентське кохання, колишню наречену. Майже таку саму, якою пам’ятав: гарну, веселу, легку. І погляд у неї був той самий, закоханий, наче десяти років розлуки й не було.
Несподіваною для Анатолія виявилася не лише поява Оксани. Зустріч відкрила йому те, чого він раніше не наважувався визнати навіть перед собою: забути її так і не вдалося. Варто було знову побачити її, почути знайомий голос і сміх — колишнє кохання спалахнуло з новою силою. Він не припускав, що після розлуки з ним іще може таке статися. Два дні вони провели разом. Зараз Анатолій не шкодував про ці дні, але далі його думки не сягали: він не розумів, що робити зі своїм нинішнім життям. Адже Марину він знав як чисту, чесну людину. Вона була такою, а він, як тепер з’ясовувалося, міг і забути про неї, і зрадити, і піти до іншої. Зізнатися собі в цій різниці було соромно.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.