Життя без прикрасПроте пів року тому Лариса Юріївна розпорядилася інакше. Магазини було продано, офісна будівля теж перейшла до іншого власника. За невісткою залишився лише той самий непоказний магазинчик на околиці. Кому дісталося все інше, свекруха не сказала; із сім’єю сина навіть не порадилася. Марину трохи зачепила ця потайливість, але розпитувати й тим паче втручатися вона не стала. Усе-таки Лариса Юріївна розпоряджалася своєю справою.
Наступного ранку Анатолій узяв важку сумку, з якою дружина напередодні не дісталася до автобуса, і вирушив за місто. Марина пішла до магазину: тривожне передчуття й важкі думки лежали на душі каменем, хотілося хоч ненадовго відволіктися. За прилавком сьогодні була напарниця, трохи дивакувата жінка передпенсійного віку. Марина пояснила, що займеться документами, але та несподівано зупинила її запитанням:
— Марино Вадимівно, а ви знаєте, кому Лариса Юріївна решту магазинів продала?
— Ні, не знаю. Та мені й байдуже, хто тепер ними займається.
— Це ви тому так міркуєте, що нічого не знаєте, — з викликом сказала продавчиня. На свою наївну начальницю вона дивилася із сумом. — А мені все відомо. І ставлюся я до вас добре, тому й хочу розповісти.
Марину здивували і ці слова, і незвичний тон напарниці. Вона запитально глянула на жінку, чекаючи продовження.
— Я ж тут із самого відкриття працюю, майже двадцять років. За стільки часу багато чого дізнаєшся: і як компанія живе, і що в сім’ї в Лариси Юріївни відбувається. В Анатолія ще в інституті наречена була, Оксана. Вона тоді теж навчалася, студентами обоє були. Вирішили, що спершу дипломи отримають, а потім розпишуться. Лариса Юріївна в Оксані душі не чула. Хотіла одразу після весілля половину бізнесу на неї оформити: нехай у молодої дружини своя справа буде. Анатолій же тоді небагато заробляв, був звичайним програмістом у компанії, не начальником. Тільки до весілля в них не дійшло. Оксана виграла конкурс краси серед студенток, стала першою красунею. Від цього успіху в неї голова й пішла обертом. Потім поїхала на світовий студентський конкурс, а там собі іншого нареченого знайшла — багатого араба, нафтового магната. Сюди повернулася лише заради диплома, адже останній курс уже закінчувала. Навчання закінчила, диплом отримала — і наречений одразу забрав її до себе. Анатолій дуже тяжко переживав, що вона його покинула. Тоді й вирішив, що треба самому чогось у житті досягти. За програмування взявся серйозно, і невдовзі йому вдалося влаштуватися у велику компанію. Робота була і престижна, і платили там добрі гроші. Ось у цій компанії він відтоді й залишився. Тепер уже відділом керує, а починав зовсім з іншого становища, коли вони з Оксаною збиралися одружитися.
Продавчиня перервала розповідь.
— А вам, Марино Вадимівно, ні чоловік, ні Лариса Юріївна про Оксану не говорили?
— Ні. Але я ж розуміла, що в Толі й до мене були жінки. Він хороший… Я бачу, як він їм подобається.
Вимовляти це було неприємно, хоча Марина казала правду. У гостях, у ресторанах самотні жінки відверто задивлялися на її чоловіка, навіть коли він приходив разом із нею.
— Так от, — продавчиня стишила голос, — пів року тому Оксана з чоловіком розійшлася й сюди повернулася. А Лариса Юріївна всі квіткові точки, крім нашої, на неї переписала. Продала чи подарувала — цього я вам не скажу, ніхто не знає. Але власниця зараз Оксана, це точно. І спілкуються вони з Ларисою Юріївною тісно. Мені колишня колега розповіла, вона в одному з тих магазинів і далі працює.
— Усе одно це вже не сімейна справа, — повторила Марина. — Хто тепер власник, мене не стосується.
— Даремно ви відмахуєтеся, — у голосі напарниці почулося легке несхвалення. — А якщо слідом за магазинами й чоловік до Оксани перейде? Вас це не тривожить? Лариса Юріївна її досі любить, навіть те, як вона із сином вчинила, пробачила.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.