У лютому 2011 року його захисники домоглися успіху у вищій судовій інстанції. Коваленка випустили під заставу, сума якої обчислювалася мільйонами. Для більшості людей такі гроші були недосяжними, але для Романа, навіть після втрати значної частини майна, це не стало нездоланною стіною. Справу двічі повертали на додаткове розслідування, що свідчило про проблеми з доказами. Процес поступово зник із публічного поля, ніби провалився в сіру зону судових коридорів.
Головного підсумку так і не пролунало. Вирок Романові Коваленку не було оголошено. Формально над ним і далі висіла тінь колишніх обвинувачень, але в реальності він опинився на волі. Ця невизначеність породила безліч чуток. Одні вважали, що справа розвалилася. Інші говорили про домовленості. Треті запевняли, що Клешня знову знайшов спосіб утриматися між жорнами. Хай там як, людина, яку спершу намагалися знищити колишні свої, а потім наздогнала слідча машина, залишилася живою й вийшла з клітки.
Пізніше він жив тихо, далеко від колишніх бур. У 2010-х Романа бачили в старому спокійному місті неподалік від великого центру, де він вів забезпечене, але майже непомітне життя. Гроші, зароблені в лихі роки, дозволяли йому не думати про побут, але розкіш напоказ він не виставляв. Клешня давно зрозумів, що помітність небезпечна. У молодості він прагнув впливу, тепер цінував тишу, зачинені ворота, вузьке коло перевірених людей і можливість прожити день без чужих наказів і тривожних дзвінків.
Іноді його ім’я все ж спливало в новинах. У травні 2018 року Коваленко прилетів у рідні місця, щоб порибалити з друзями. Риболовля стала для нього одним із занять, у якому було мало колишньої напруги: вода, снасті, мовчання, розмови впівголоса. Але та поїздка закінчилася трагедією. Серед супутників Романа був високопоставлений силовик у відставці Борис Литвиненко. Під час жорсткої посадки приватного гелікоптера літній генерал помер від серцевого нападу.
Смерть Литвиненка знову привернула увагу до Коваленка. Питання виникали самі собою: як колишній кримінальний авторитет опинився в компанії людини із закритого силового середовища, що їх пов’язувало, чи були це давні знайомства, чи просто коло заможних людей, звиклих відпочивати разом. Відповідей ніхто не дав. Але для образу Клешні ця історія стала ще одним штрихом. Він начебто й пішов у тінь, однак поруч із ним, як і раніше, з’являлися постаті, що змушували журналістів і колишніх оперативників згадувати минуле…
