Коля виріс у турботливій сім’ї, але випадково дізнався, що його знайшли немовлям на смітнику, і почав шукати рідну матір

Одного разу Степан заговорив із дружиною про те, чого вона раніше не обмірковувала.

— Миколка зараз маленький, ще до пуття не розуміє, що ми йому не рідні батьки. А підросте, зовнішні відмінності стануть помітнішими. Хтось і розповість. Що тоді йому скажемо?

— Може, усе ще налагодиться, — відповіла Оксана. — Стільки сімей прийомних дітей виховують. І живуть нормально, ніхто із цих дітей не став шукати тих, хто їх народив.

— Гаразд. Якщо ти впевнена, більше не порушуватиму цієї теми. Тільки врахуй: якщо почнуться запитання, пояснюватимеш сама.

Коли Миколка перейшов до дев’ятого класу, розмова, якої побоювався Степан, усе-таки відбулася. Хлопчик часто навідував Галину Андріївну й зустрічав у неї Раїсу Іванівну. Одного разу сусідка запитала:

— А ти знаєш, хто твоя мама?

— Звісно. Мама Оксанка.

Раїса Іванівна похитала головою.

— Ні, я не про це. Тебе зовсім маленьким на смітнику знайшли. Спершу в притулку хотіли залишити, а потім Оксанка забрала.

Миколка розплакався. Хоч він був уже підлітком, почуте вразило його так, що стриматися він не зміг. На шум із під’їзду вийшла Галина Андріївна й повела онука до квартири. Там дізналася, яку правду встигла викласти її подруга.

Вигадувати іншу історію народження бабуся не стала. Обманювати вона не любила, але цю правду для Миколки берегла. Розповіла б сама — пізніше, коли він виросте, стане батьком. Їй здавалося, тоді гірку звістку буде легше прийняти. Зараз вона подумки проклинала сусідку за довгий язик.

Дочекавшись, коли онук заспокоїться, Галина Андріївна принесла чай.

— Попий, Миколко. Не плач більше. Розумію, ти зовсім інше хотів почути. Але вона правду сказала: я знайшла тебе вночі й принесла сюди.

Він обняв бабусю.

— Я ніколи не забуду, що ти для мене зробила. Тільки тепер хочу знайти справжню маму.

— Навіщо тобі ця жінка? — розгубилася Галина Андріївна. — У тебе мама Оксанка є. Вона тебе ростить, піклується.

Бабуся боялася, що пошуками все не обмежиться, що хлопчик захоче повернутися до тієї, яка його народила. Та Миколка говорив про інше.

— Я хочу їй в очі подивитися. Запитати, як вона змогла так зі мною вчинити. Я ж не сміття, щоб мене викидати.

Того дня він залишився в бабусі на ніч. Оксана збиралася приїхати й забрати сина, але Галина Андріївна зупинила її.