У ніч на четверту добу Марину поставили в приймальне відділення.
Це зробили без пояснень. Графік переписали від руки, її прізвище викреслили з реанімаційного поста й вписали внизу в приймальний покій, де сестра потрібна раз на дві години. Світлана, віддаючи їй графік, знизала плечима й сказала: «Не я».
О пів на третю ночі приймальне було порожнє, і вона піднялася на третій поверх. Пост дрімав, у боксі горів нічник. Кирило спав на спині, як йому й належало, а ковдра була відгорнута до пояса.
Марина постояла у дверях, потім увійшла й подивилася на монітор. Тиск 125 на 70. Добрий тиск.
Для здорового п’ятнадцятирічного хлопчика чудовий тиск. Вона нахилилася нижче. На переніссі, на подушці й на комірі футболки були бурі плями, засохлі, старі, години три як.
Кров із носа. Сестра витерла обличчя й не стала міняти наволочку. Марина дуже обережно відгорнула край ковдри на стегні, де вчора стояв катетер.
Синець навколо проколу розплився широким нерівним млинцем, ліловий по краях, і це був не той синець, який буває в хлопчика після аварії. Вона вийшла з боксу, взяла з поста історію хвороби й відкрила листок призначень. Схему було переписано.
Гепарин — повна доза, не профілактична, через інфузомат цілодобово. Скасовано підтримання зниженого тиску. Приписано окремим рядком — розширення режиму, рання активізація з другої доби.
Усе це було правильно, усе це можна було знайти в будь-яких сучасних рекомендаціях, процитувати на будь-якій конференції й захистити перед будь-якою комісією. І все це вбивало шов, який тримався не натягом, а геометрією, і якому потрібні були три доби низького тиску й сухого поля, а потім ще тижні щадного режиму. Людина, яка придумала цей шов, знала про це, людина, яка його вкрала, — ні.
Марина перевела очі на нижній край сторінки, туди, де стоїть підпис лікаря, який призначив. Підпису Черненка там не було. Професор з іншої установи не мав права призначати в цій лікарні нічого.
Під схемою стояв підпис лікуючого лікаря, розбірливий, із довгою петлею внизу. Бондар. Телефон Антон узяв на восьмому гудку.
«Так». «Це Ковальчук, приїжджайте. Зараз третя година. У нього йшла кров із носа, і навколо катетера гематома завбільшки з долоню, — сказала Марина. — На ньому повна доза гепарину через інфузомат і скасовано підтримання зниженого тиску, приїжджайте». Пауза тривала дві секунди.
«Двадцять хвилин», — сказав Антон. Він приїхав за сімнадцять, у спортивних штанях і куртці поверх футболки, і від нього пахло вулицею й холодом. Пройшов повз дрімаючий пост, штовхнув двері боксу й зупинився.
Кирило спав. Наволочка була та сама, у бурих розводах. Антон узяв історію хвороби з полиці, відкрив листок призначень і став читати.
«Ну і що?» — сказав він. «Що “ну і що”? Це нормальна схема», — сказав він тихо, але вперто. «Профілактика тромбозу в лежачого після торакотомії. Рання активізація. Це не самодіяльність, це рекомендації». «Антоне Павловичу, чий це підпис?» Він подивився на нижній край сторінки.
Довго. «Мій», — сказав він. «Ви це писали?» «Я це підписував».
Він поклав історію на тумбочку. «Учора вранці була консультація. Професор подивився хлопчика, продиктував рекомендації. Я записав у листок як лікуючий. Він не має права тут призначати, він не наш співробітник. Він рекомендує, я оформлюю».
«Ви прочитали, що оформлювали?» «Я прочитав». Антон підвищив голос і тут же стишив, озирнувшись на сплячого. «Я прочитав, і там усе правильно. Ви розумієте? Я не можу заперечити професорові Черненку на підставі відчуття». «Не відчуття». Марина підійшла до ліжка й дуже обережно відгорнула край ковдри. «Дивіться, синець за добу розплився нижче, до коліна, і по краю став жовто-зеленим».
«Гематома буває», — сказав Антон. «Тепер сюди». Вона показала на монітор. «130 на 80 у п’ятнадцятирічного хлопчика на четверту добу після торакотомії».
«І це добре?» «Це чудово, якщо в нього в грудях звичайний шов». Марина випросталася. «У нього в грудях незвичайний шов. Я не стягувала краї. Краї там стягувати не можна, стінка розповзеться під ниткою. Я розвела навантаження в боки й звела тканину зустрічними дугами. Це тримається не ниткою. Це тримається тим, що тканина лежить сама на собі, і їй потрібні три доби спокою, низького тиску й сухого поля, щоб зростися, і ще тижні, щоб тримати навантаження. Три доби повного спокою. Повна доза гепарину вже дала гематому й кров із носа, а рання активізація підніме тиск. Разом вони можуть спричинити просочування по лінії шва». Антон стояв і дивився на неї. «Звідки ви це знаєте?» — сказав він.
Не спитав. «Звідти ж, звідки знаю, як його накладати». «Тоді чому цього не знає він?» Марина не відповіла.
Антон узяв історію назад, подивився на свій підпис із довгою петлею внизу, і обличчя в нього стало молодим і розгубленим. «Якщо я це зараз скасую, — сказав він, — я скасую рекомендацію професора Черненка у себе у відділенні на четверту добу, під запис. Так. І якщо ви помиляєтеся, а в нього буде тромбоемболія, мене закопають. Так. Чудово».
Антон сів на край порожнього ліжка й потер очі так само, як тер їх того дня біля коробок з історіями. «Знаєте, я ще рік тому думав, що найстрашніше в моєму житті — це чергування на травневі». Він встав, узяв ручку й написав на новому аркуші.
Гепарин скасувати, перейти на профілактичне дозування, підтримувати тиск у заданому діапазоні з щогодинною фіксацією показників, режим — суворий постільний до п’ятої доби. Розписався й поставив час — 3:48. «Ну от, — сказав він, — тепер ми з вами обоє в паперах…»
