Життя без прикрас— Як тебе звати?
Вона не відразу відповіла; видно було, що ще вирішує, чи довірити мені ім’я.
— Настя.
— Я Клавдія Анатоліївна. А термін у тебе який, Насте?
— Тридцять шість тижнів, майже тридцять сім.
— То ж недовго лишилося. Навіщо з дому в таку погоду виходити?
Вона опустила погляд.
— Я не вийшла. Я втекла.
Тут я облишила розпитування. Знайшлися для неї сухі вовняні шкарпетки, моя тепла спідниця, кофта; плечі я вкрила хусткою. Дала чаю, додавши малини й меду. За кухоль дівчина трималася обома руками, а сама раз у раз дивилася у вікно. Там була темрява і сніг, нічого більше.
— Скажи все-таки, хто сюди по тебе зібрався? — запитала я вже тихіше.
— Той, від кого я втекла.
— Чоловік?
Вона мотнула головою, та так, що я не розібрала — погодилася чи заперечує. Вирішила собі: чоловік, а може, живе з кимось. Бачила я жінок, що приходили із синцями. Усе просили замовити чоловіка, віднадити від пиятики, відучити здіймати руку. Я замовляла; траплялося, й допомагало. Та частіше радила йти: ніякі слова не вбережуть, якщо залишишся.
— Він тебе бив?
— Ні. — Вона подивилася на мене. — Це гірше.
— А що ж гірше за побої?
— Він бреше мені. Скільки себе пам’ятаю — бреше, і тепер теж. Знайде мене, забере, знову почне розповідати, а я повірю. Я ж щоразу йому вірю. Більше не хочу. Ви розумієте?
Нічого я тоді не зрозуміла. Тільки кивнула.
— Може, комусь зателефонувати треба? Телефон є в тебе?
— Немає. Відібрали.
— Хто відібрав?
Вона відвернулася до вікна. Більше слів від неї зараз не доб’єшся, це я побачила. Прийшла до мене з бідою, просить прихистити — отже, прихищу, а вже вранці розберемося.
— Насте, слухай. Якщо приїдуть, до мене не зайдуть. Скажу крізь двері: нікого тут немає. Уночі до мене потикатися побояться, по селу всі знають, що я із сокирою сплю.
Я ж пожартувала, а в неї навіть усміхнутися не вийшло.
— Ви й справді не впустите? Обіцяєте мені?
— Даю слово.
Вона раптом обхопила мою руку холодними мокрими пальцями й притиснула до неї чоло. Я розгубилася, а потім погладила її мокре волосся, як маленьку.
— Ну годі тобі. Відігрілася вже. Тут тебе ніхто не скривдить.
Спати я вклала її у світлиці за піччю, на ліжку: тепліше ніде немає. Хотіла б на піч покласти, та з таким животом туди не видертися. Собі залишила кухонну лаву, ближче до входу. У лампі зменшила вогонь, зовсім гасити не стала.
Жар іще тримався з вечора. До заметілі я встигла протопити піч, дочекалася, поки дрова прогорять і над вугіллям не залишиться синього вогника, тоді закрила в’юшку. У нас уночі дров не підкидають: добра піч зберігає тепло до ранку в добрій хаті. А моя хата міцна, батьком поставлена, з товстими стінами й мохом між колодами.
Лежала я й прислухалася: у димарі гуде, з лісу долинає тріск дерев. За піччю дівчина зітхала, переверталася, потім дихання її стало рівнішим. Заснула, вирішила я, і подякувала Богові.
Згодом по стіні пробіг тремтливий жовтий відсвіт. Я підвелася, підійшла до вікна й протерла в паморозі маленький кружечок. Біля самої лісової дороги, де вона виходить до села, стояли фари. Машина. Світло лишалося на одному місці. Потім почало перериватися: згасне, спалахне знову. Отже, загрузла на спуску біля струмка. Незнайомі з дорогою там у таку погоду незмінно застрягають.
Мені стало страшно за дівчину. Виходить, казала правду, хтось і справді поїхав її шукати.
— Він, — почула я позаду.
Настя стояла на порозі світлиці в моїй хустці, біла як стіна.
— Цього я не знаю. Біля струмка машина застрягла, до нас звідти ще кілометр. По такому снігу незвиклій людині пішки не пройти. І машину раніше ранку не визволять. Іди в ліжко.
— А раптом він усе-таки піде?
— Хай іде. Двері залишаться зачиненими, я ж слово дала.
Вона ще трохи дивилася на далекі вогні. Потім промовила ледь чутно, наче зовсім не до мене:
— Не стане він пішки йти. Сам ніколи нічого не робить. Пошле когось.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.