Життя без прикрасМикола за довгі роки самотності відвик ділити дім із людьми. Він звик до тиші й інструментів, яких ніхто, крім нього, не торкався. Руслан одного разу розклав стамески на верстаку за розміром, переставив так, як зручніше було йому. Після цього Микола три дні з ним не розмовляв.
Я навідувалася щодня. Приносила кріп, ромашку, відвари від кольок, допомагала Насті з Петром: показувала, як прикласти його до грудей, тугіше сповити, помасажувати животик за годинниковою стрілкою. Вона уважно слухала, дякувала, кивала. І все ж між нами залишалася стіна — невисока, прозора, але я її бачила.
Одного разу застала Настю на ґанку. На морозі, в самій хустці, вона сиділа й плакала. Петро спав у хаті, а чоловіки працювали в майстерні. Я сіла поруч.
— Що з тобою, люба?
— Нічого. Втомилася.
— Не в самій утомі тут річ.
Вона відповіла не відразу.
— Бабусю, якби я тоді вночі зізналася вам, що я ваша онука, ви б одразу розповіли мені все? Про маму, про Миколу?
Я довго не відповідала. Хотілося сказати їй «так», але брехати цій дівчині більше було не можна.
— Не знаю, Настю. Хотілося б мені вірити, що розповіла б. А певності немає. Раптом знову злякалася б.
Вона кивнула.
— Дякую, що не брешете.
— Чому ти запитала?
— Та так… — Настя витерла сльози. — Я тепер усе про одне думаю. Раптом у мені теж є оце ваше, мамине? Раптом колись збрешу Петрові й буду впевнена, що рятую його, що йому так краще? І навіть не помічу, як це зроблю.
Я взяла її долоню — широку, велику, Миколину.
— Не збрешеш. Знаєш, чому я так думаю?
— Чому?
— Ти вже знаєш, до чого це призводить. Ми з Оленою думали, що рятуємо, а ти знаєш, чим такий порятунок закінчується. Чотири кілометри снігом тієї ночі пройшла, щоб правду дізнатися. Сама її зі скрині своїми руками вийняла. Тепер вона в тебе є, і ніхто її не відбере.
Настя подивилася на мене. Мені здалося, що стіна, яка нас розділяла, стала нижчою. Трохи, ледь помітно.
— Ходімо всередину, бабусю. Ви змерзнете. Я чаю вам наллю.
Щосуботи до них приїжджала Олена. Рейсовий автобус довозив її до повороту, там чекав Микола зі снігоходом. Вона подала на розлучення, влаштувалася до районної лікарні, у дитяче відділення, медсестрою. Працівників там давно бракувало, її взяли одразу. Кімнату й далі винаймала в тому самому маленькому готелі, а на весну збиралася підшукати квартиру.
До мене донька не заходила. Весь час проводила з Настею й Петром: купала його, заколисувала, сиділа з ним. Настя казала, що з онуком мати стає лагідною, зовсім іншою, тихенько співає йому незнайому колискову. Сама Настя ніколи цієї пісні не чула.
А мені вона була знайома. Я співала її Олені, мені колись співала бабуся Раїса.
Я не турбувала доньку. Траплялося, бачила здалеку на доріжці біля Миколиного ґанку. Помітивши мене, вона кивала, я відповідала таким самим кивком. Більше нічого між нами не було. І це давалося мені важче, ніж близько двадцяти одного року розлуки: тоді я хоча б не бачила її обличчя.
На Масницю з майстерні викотили сани, які Микола обіцяв зробити. У них уже можна було возити дитину: справжні березові сани, з гнутими полозами й високою спинкою. Над ними працювали обоє. Руслан кував залізо й зварював залізні частини для окуття полозів; дерево Микола розпарював у лазні й гнув дідівським способом, як колись навчився сам. На загнутому передку він вирізьбив кінську голову. Я впізнала її одразу: така сама була на іграшкових санчатах зі скрині. Та сама грива, ті самі ніздрі, те саме око — тепер усе більше, до пари справжнім саням. А знизу, під сидінням, Микола розжареним цвяхом випалив присвяту: «Петрові від діда. М.»
Сани вивезли до річки. Подивитися зійшлися всі вісім дворів: Оксана Михайлівна, старі Лугові, навіть дачник, який залишився зимувати. Настя принесла сина в ковдрочці й умостила на овчині. Йому виповнилося півтора місяця. Ні саней, ні загальної уваги він ще оцінити не міг: лежав, дивився в небо й пускав бульбашки.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.