Ірина прийшла до багатого будинку шукати роботу, але її увагу привернула одна деталь

Відразу після весілля Максим запропонував їй звільнитися, але тоді вона відмовилася. Лише скоротила кількість змін. І робота, і колеги їй подобалися; на власний подив, Іра зрозуміла ще й те, що не хоче розлучатися з Денисом. Він приймав її без удавання, завжди підтримував. Поруч із ним не треба було ставати кимось іншим.

У Дениса тепер теж з’явилася дівчина. Вона навчалася разом із ним у технікумі — тиха, мила, скромна, явно закохана в нього. Іра трохи заздрила їй, але за друга раділа: нарешті й у його житті були стосунки, а це так важливо.

Роки промайнули непомітно. П’яту річницю весілля вони з Максимом святкували в ресторані, за столом із дорогими напоями та вишуканими закусками. На Ірі була гарна вечірня сукня, туфлі на шпильках від відомого дизайнера. Укладене волосся, макіяж — усе відповідало нагоді. Зовсім недавно подружжя повернулося з чергової подорожі. Того вечора вона мала такий вигляд, як колись уявляла собі, дивлячись на героїнь серіалів: вбрана дружина заможного чоловіка, звична до ресторанів, поїздок і дорогих речей.

До магазину Іра на той час уже не ходила. Через два роки після весілля Максим усе-таки наполіг на її звільненні. Заможного, успішного бізнесмена не влаштовувало, що його дружина працює звичайною продавчинею. Бувало, називав її торговкою — наче жартував, але в цьому жарті чулося зневажання, і ставало прикро.

Тепер працювати їй не треба було, вона могла дозволити собі сидіти вдома. Збоку її життя виглядало втіленням давньої мрії: гроші, гарні дорогі речі, подорожі — Іра мала все.

Стильні кімнати, дорогі меблі, можливість не рахувати грошей — усе це давно стало для Іри звичним. Максим заробляв достатньо, щоб дружина ні в чому не мала потреби, і їй не доводилося думати про заощадження. Але всередині ставало сіро й тужливо. Чоловік не кривдив її, сварок майже не було, тільки колишнє почуття в нього поступово згасло. Іра розуміла: пристрасть і перші закохані місяці не тривають вічно, їм на зміну мають прийти тепло й прив’язаність. У них із Максимом не з’явилося й цього. Між подружжям наче нічого не лишилося.

На родинних святах і корпоративних вечорах вона, як і раніше, виконувала роль бездоганної дружини бізнесмена: гарно виглядала, легко підтримувала світські розмови, дбала про Максима. Він зазвичай лишався нею задоволений. Але в його погляді більше не було ані цікавості, ані захвату — того самого, заради якого Іра колись так старалася. Максим дедалі частіше відлітав у відрядження, зустрічався з друзями без неї, а вдома вони майже перестали розмовляти.

Якщо розмова все-таки зав’язувалася, то йшлося або про черговий захід, куди Максимові належало з’явитися з дружиною, або про дитину. Йому потрібен був син, спадкоємець — для статусу. Цього Максим особливо й не приховував. Іра теж хотіла малюка. У своєму благополучному шлюбі вона залишалася самотньою, їй бракувало любові й світла, і здавалося, що материнство наповнить її життя сенсом, зробить щасливішою.

Але вагітність не наставала. За ці роки Іра не раз проходила обстеження, і щоразу лікарі казали, що зі здоров’ям у неї все гаразд. Максим же до лікарні йти навідріз відмовлявся. Він чомусь не сумнівався: шукати причину треба не в ньому.

Розчарування в чоловікові зростало. Закоханості з її боку не було й раніше: Іра прагнула красивого, безтурботного життя й боялася повторити долю батьків. Їхнє життя обірвалося страшно. Якось батько, напившись, заснув із непогашеною цигаркою. Старий дерев’яний барак спалахнув, мов сірник. З тих, хто ночував у квартирі, не врятувався ніхто. Потім з’ясувалося, що п’яними були всі — і батьки, і їхні гості.

У Іри не лишилося ні матері з батьком, ні колишнього житла. До минулого вона намагалася навіть подумки не повертатися. Лише часом раділа, що встигла зійти з дороги, якою йшли батьки.