Життя без прикрасНаталія подивилася на неї з недовірою.
— Іро, якщо є сумніви, не треба себе змушувати.
— Немає в мене сумнівів. Нервую, ото й усе.
Подруга знизала плечима й облишила цю тему. Вони випили по келиху вина, побалакали про дрібниці й розійшлися. Додому Ірина дісталася пізно; щойно лягла, одразу заснула.
А в суботу прокинулася з важкістю в грудях, наче на неї щось тиснуло. Довго дивилася в стелю, перш ніж змусила себе підвестися. Після душу випила кави, злегка поснідала, вдягла бежеву сукню й зручні туфлі.
Кладучи в сумку телефон і гаманець, затримала погляд на запасній в’язці. Звичайний шкіряний брелок. Ні сови, ні старих ключів — ті так і не знайшлися.
Домофон задзвонив о другій годині дня. Спустившись, Ірина побачила Антона біля машини. Він усміхався, але усмішка виказувала нервозність. Вони сіли й поїхали до його матері.
Дорогою він кілька разів пробував зав’язати розмову. Ірина відбувалася короткими відповідями й знову відверталася до вікна. Їй не вдавалося зрозуміти причину тривоги, хоча інтуїція вже не шепотіла, а кричала: щось тут негаразд.
Ліфт і досі не працював, довелося йти сходами. Після Антонового дзвінка двері відчинилися майже відразу, й Ірина зупинилася в подиві.
Зінаїда Сергіївна зустрічала їх при повному параді. Замість халата — святкова сукня, волосся укладене, на щоках пудра, на губах яскрава помада. У кімнаті теж приготувалися до свята: на столі красувалися торт, фрукти й пиріжки.
— Заходьте ж, чого стоїте! — защебетала господиня з переможною ноткою в голосі.
Ірина роззулася й пройшла до столу. Антон вмостився біля неї та заметушився з чаєм. Навпроти сіла його мати, схрестила на грудях руки. Від її широкої, радісної усмішки Ірина чомусь здригнулася: спиною пробіг холодок.
Чашки Антон розставив по черзі — спочатку нареченій, потім матері. Ковтнув зі своєї, обмінявся із Зінаїдою Сергіївною поглядом.
— Мамо, приймай! Ми привезли ключі — від твоєї нової квартири!
Ірина завмерла з чашкою в руках.
— Ах, який подарунок! — Зінаїда Сергіївна сплеснула руками. — Синку, ти ж казав, що невістка в тебе добра!
Ірина повільно глянула на стіл. Біля тарілки з пиріжками лежали її ключі.
Три ключі — від під’їзду, квартири, поштової скриньки. І сова з великими скляними очима, потерта, знайома до дрібниць — подарунок, пов’язаний із бабусею. Та сама в’язка, зникнення якої вона виявила в неділю ввечері. Секунди ніби перестали спливати; Ірина бачила ключі перед собою, але повірити в те, що відбувалося, не могла.
Зінаїда Сергіївна вже простягала руку, очі в неї блищали від захвату. Антон поруч випростався й утримував на обличчі напружену усмішку. Ірина подивилася на нього, потім на його матір. Серце калатало так сильно, що, здавалося, цей стукіт розносився по всій квартирі.
— Оце порадував! — Мати схопила в’язку й притиснула до грудей. — Молодець, синку! Знала я, що ти мене не забудеш. Ти ж обіцяв мені гарну квартиру замість цієї розвалюхи!
Антон усміхався й кивав, тільки в очах пробігав неспокій. Він поглядав на Ірину, чекаючи її відповіді. Вона не промовила ні слова.
Усе всередині кипіло. Стримуючи себе, Ірина повільно піднесла чай до губ. Обпікливо гарячий — усе ж вона проковтнула його й навіть не скривилася.
— Ірино, чого ж ти сидиш мовчки? — вимогливо заговорила Зінаїда Сергіївна. — Хоч слово скажи, подарунок же який! Ти не знаєш, як мені тут: ліфт зламаний, сусіди галасують, стіни вогкі. Тепер хоч поживу по-людськи. Центр, гарний район, поруч і парки, і магазини.
Поставивши чашку, Ірина довго дивилася на неї. Потім перевела погляд на нареченого: той схилив голову над своїм чаєм. Боягуз. Мамин синок. Злодій.
— Ну що, любі мої, — неквапно почала вона, і в голосі забриніла сталь, — приготувала я вам дві новини.
Антон сіпнувся й різко підвів голову. Його мати завмерла, так і не випускаючи ключів.
— Почну з першої. — Ірина всміхнулася майже лагідно, але усмішка була холодніша за лід. Слова вона вимовляла чітко, без поспіху. — Власниця квартири в центрі — я одна. Про крадіжку ключів я заявлю в поліцію. А замки міняє майстер: я викликала його, поки ми їхали сюди. На цю пору він уже закінчив роботу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.